Тарковський Андрій Арсенійович

ТАРКОВСЬКИЙ Андрій Арсенійович (04. 04. 1932, с. Завражжя, нині Костромської обл., РФ — 29. 12. 1986, Париж) — кінорежисер, сценарист, актор. Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1974), Народний артист РРФСР (1980). Ленінська премія (1990, посмертно). Син поета Арсенія, онук письменника Олександра Тарковських, які народилися в Україні. Закінчив Всесоюзний державний інститут кінематографії у Москві (1961; майстерня М. Ромма). Дипломний короткометражний фільм «Коток і скрипка» отримав головний приз на Нью-Йоркському фестивалі студентських фільмів. Андрій Тарковський — один із лідерів світового авторського кіно. Значну популярність здобув перший повнометражний фільм Андрія Тарковського «Іванове дитинство», знятий 1962 за мотивами військової розповіді В. Богомолова «Іван»; натурні знімання кінострічки відбувалися в Україні. Ця робота відзначена головним призом «Золотий лев» 23-го Венеційського міжнародного фестивалю, головною премією «Золота голова Паленке» Міжнародного фестивалю в м. Акапулько (Мексика) та головним призом «Золоті ворота» Міжнародного кінофестивалю у м. Сан-Франциско (США). Серед інших відомих фільмів — «Андрій Рубльов» (1966; приз Міжнародної федерації кінопреси Каннського міжнародного кінофестивалю у 1969, Франція), «Соляріс» (1972; спеціальний приз журі «Срібна пальмова гілка», приз Міжнародної федерації кінопреси та приз екуменічного журі Каннського міжнародного кінофестивалю у 1972), «Дзеркало» (1974; приз «Давид ді Донателло» за кращий іноземний фільм в Італії у 1980), «Сталкер» (остання кінострічка, знята Андрієм Тарковським на території СРСР, 1979; приз екуменічного журі Каннського міжнародного кінофестивалю у 1980, премія критики на Міжнародному кінофестивалі в м. Трієст, Італія у 1981, приз Міжнародної федерації кінопреси на Міжнародному кінофестивалі науково-фантастичних фільмів у Мадриді в 1981). У своїй творчості Андрій Тарковський спирався на кіномистецтво, сформоване під впливом італійського неореалізму, французької нової хвилі, класичного японського кіно. На його думку, кіно мало вирізнятися живими фактурами та справжніми ритмами. Пізніше власні ідеї сформував у концепцію «закарбований час». Реалізовувати творчі задуми повною мірою йому заважала радянська цензура, тому під час фільмування «Ностальгії» (1983, радянсько-італійський проект; приз за режисуру, приз Міжнародної федерації кінопреси та приз екуменічного журі Каннського міжнародного кінофестивалю у 1983) залишився за кордоном. В роботі над «Ностальгією» разом зі сценаристом Тоніно Ґуеррою зафільмував неігрову картину «Час подорожі» (1983), присвячену пошукам місця знімань майбутньої стрічки. Однак, на Заході йому чужою стала й продюсерська модель кінематографа, орієнтована на комерційний успіх. Останньою кінострічкою режисера було «Жертвопринесення» (1986; Великий приз журі, приз Міжнародної федерації кінопреси та приз екуменічного журі Каннського міжнародного кінофестивалю у 1986, приз Британської академії телебачення та кіномистецтва у 1988). Андрій Тарковський також був автором і співавтором значної кількості сценаріїв, зіграв декілька ролей у фільмах. Поставив драму Вільяма Шекспіра «Гамлет» в Московському театрі Ленінського комсомолу (1977) та оперу «Борис Годунов» М. Мусоргського у театрі «Ковент-Ґарден» (Лондон, 1983). У 1988 у Львові відбувся Всесоюзний круглий стіл «Погляд» з проблем філософського кіно, присвячений творчості Андрія Тарковського. У роботі конференції взяли участь понад 300 делегатів — критики, кінознавці, філософи, культурологи, члени його знімальної групи, представники кіноклубів. Режисер С. Маслобойщиков на кіностудії «Контакт» і «Студії 1+1» створив неігровий короткометражний фільм «Дві сім’ї» (2000) про українське коріння Андрія Тарковського та його родини.

Література

Андрей Тарковский. Запечатленное время // Искусство кино. 1967. № 4; Туровская М. 7 1/2 или фильмы Андрея Тарковского. Москва, 1991; Суркова О. Тарковский и я. Дневник пионерки. Москва, 2002; Александер-Гаррет Лейла. Собиратель снов Андрей Тарковский. Москва, 2017.

В. М. Войтенко

Інформація про статтю