Ми у Facebook
ХАВКІН Володимир Аронович (справжнє – Маркус-Вольф, також використовував імена Вальдемар, Мордехай-Вольф; 03(15). 03. 1860, Одеса – 26. 10. 1930, м. Лозанна, Швейцарія) – бактеріолог, епідеміолог. Закінчив гімназію у м. Бердянськ (нині Запорізької обл., 1879), Новоросійський університет в Одесі (1883). За участь у революційному русі Володимира Хавкіна двічі було заарештовано і виключено з університету. Учень І. Мечникова, працював під його керівництвом в Одеському зоологічному музеї (1883–87) та на Одеській бактеріологічній (пастерівській) станції (1886–87). Від 1888 – співробітник медичної школи Університету Женеви (Швейцарія); від 1889 – Інституту Пастера у Парижі. Встановив інфекційну природу холери, розробив високоефективні протихолерні (1892) та протичумні (1898) вакцини, перевірив їх на собі. До винайдення антибіотиків ці вакцини залишалися єдиним засобом боротьби з холерою і чумою. З дозволу британського уряду очолював боротьбу з холерою (1893–95) та чумою (1896–1902) в Індії. Організував і керував 1896–1904 протичумною лабораторією в м. Бомбей (нині Мумбаї). 1925 її реорганізовано в Інститут Хавкіна – центр із вивчення чуми та холери у Південно-Східній Азії. Провів масові вакцинації населення Індії, завдяки чому вдалося ліквідувати епідемії цих хвороб і зберегти десятки мільйонів життів. 1897 королева Вікторія нагородила Володимира Хавкіна Орденом Індійської імперії – одним із найвищих у Великій Британії. 1904 повернувся до Швейцарії. Під час 1-ї світової війни опікувався вакцинацією британських солдат. Приєднався до сіоністського руху, 1920 став членом ЦК Всесвітнього єврейського союзу. Значну суму особистих коштів передав на підтримку єврейських релігійних навчальних закладів у Східній Європі. Його ім’ям названо вулиці у Бердянську та Одесі. Архів Володимира Хавкіна зберігається у Єврейському університеті в Єрусалимі.
Література
Поповский М. А. Судьба доктора Хавкина. Москва, 1963; Резник В. И. Великая душа Владимира Хавкина // Мелитопольский краеведческий журнал. 2013. № 1; Лукаш О. З Історії розвитку українсько-індійських зв’язків // Індія: давнина і сучасність: Зб. наук. пр. Вип. 1. 2-е вид. К., 2016.
І. Г. Скрипаль