Ми у Facebook
ШМАЛЬГАУЗЕН Іван Іванович (11 (23). 04. 1884, Київ – 07. 10. 1963, Москва) – зоолог, фахівець у галузі морфології, ембріології, теорії еволюції. Доктор зоології (1916), академік ВУАН (1922) і АН СРСР (1935). Почесний член Німецької АН «Леопольдина» в Галле. Премія імені О. Ковалевського АН СРСР (1964). Медаль імені Ч. Дарвіна Німецької АН «Леопольдина» (1958), Золота медаль імені І. Мечникова АН СРСР (1963). Закінчив Університет святого Володимира у Києві (1907). Відтоді викладав у Київському (до 1912 та 1921–41), Воронезькому (РСФРР, 1918–21) та Московському (1938–48) університетах. Був директором Біологічного інституту ВУАН (1924–30), засновником і директором Інституту зоології і біології ВУАН (Київ, 1930–41; від 1939 – Інститут зоології АН УРСР, нині Інститут зоології імені І. Шмальгаузена НАНУ); директором Інституту еволюційної морфології АН СРСР (Москва, 1936–48). Від 1948 – у Зоологічному інституті АН СРСР (Ленінград, нині Санкт-Петербург): 1955–63 – завідувач лабораторії ембріології. Наукові дослідження в галузі порівняльної анатомії та експериментальної ембріології хребетних, феногенетики, еволюційної морфології. Іван Шмальгаузен – організатор різнобічних досліджень механізмів морфогенезу тварин; він запропонував метод опису процесів зростання через емпіричні ступеневі функції. Серед еволюційних проблем, що їх досліджував Іван Шмальгаузен, – формування цілісності органічних форм, фактори еволюції, розвиток регуляторних систем організму, механізми трансформацій онтогенезу в еволюції, еволюційне значення боротьби за існування. Концепція онтогенезу, яку розробляв Іван Шмальгаузен, ґрунтується на тому, що цілісність організму є наслідком дії системи регуляторних чинників, які формуються в еволюції дією природного добору, особливу роль відіграє тут, як показав Іван Шмальгаузен, стабілізуюча форма природного добору. Його праці значною мірою сприяли синтезу класичного дарвінізму із сучасними концепціями генетики та побудові синтетичної теорії еволюції. Виступав з критикою антинаукових поглядів Т. Лисенка, унаслідок чого був усунутий від усіх посад (1948), а розпочаті ним роботи припинено. В останні роки життя Іван Шмальгаузен продовжив свої дослідження порівняльної анатомії та філогенії хребетних та протидію лисенківщині, розробив оригінальну інтерпретацію розвитку та еволюції організмів у термінах кібернетики. На фасаді Інституту зоології імені І. Шмальгаузена НАНУ йому встановлено меморіальну дошку. 1993 Президією НАНУ засновано премію імені І. Шмальгаузена.
Праці
Основы сравнительной анатомии позвоночных. Москва; Петроград, 1923; Москва; Ленинград, 1935; Москва, 1947 (українською мовою – Київ, 1939); Организм как целое в индивидуальном и историческом развитии. Москва; Ленинград, 1938; 1942; Москва, 1982; Пути и закономерности эволюционного процесса. Москва; Ленинград, 1939; 1940; Москва, 1983; Факторы эволюции: теория стабилизирующего отбора. Москва; Ленинград, 1946; Москва, 1968; Происхождение наземных позвоночных. Москва, 1964; Регуляция формообразования в индивидуальном развитии. Москва, 1964; 1982, у одній книжці з «Організм як ціле…»); Кибернетические вопросы биологии. Новосибирск, 1968; Рост и дифференцировка: Избр. тр. В 2-х т. К., 1984; Вопросы дарвинизма: Неопубл. работы. Москва, 1990.
Література
Иван Иванович Шмальгаузен. К., 1984; Шмальгаузен О. И. Иван Иванович Шмальгаузен (1884–1963). Москва, 1988.
І. І. Дзеверін