Пирогов Микола Іванович

ПИРОГОВ Микола Іванович (13(25). 11. 1810, Москва – 23. 11(05. 12). 1881, Вінниця) – видатний хірург, анатом, педагог. Доктор медицини (1832), професор (1832), член-кореспондент Санкт-Петербурзької АН (1874). Закінчив Московський (1828) та Дерптський (нині м. Тарту, Естонія; 1832) університети. 1832–41 – професор кафедри хірургії та керівник хірургічної клініки Дерптського університету; 1841–56 – професор кафедри шпитальної хірургії Санкт-Петербурзької медико-хірургічної академії. Створив перший атлас топографічної анатомії людини (отримав за нього Велику Демидовську премію Санкт-Петербурзької АН), став засновником військово-польової хірургії. 1847 під час бойових дій на Кавказі Микола Пирогов першим серед хірургів застосував ефір при операціях у польовому військовому лазареті, також використав крохмальну пов’язку з метою збереження ушкоджених кінцівок, яку пізніше замінив гіпсовою. Методи військово-польової хірургії, розроблені Миколою Пироговим, широко використовували лікарі під час Кримської війни 1853–56. У цей час він сам у бойових умовах зробив понад 10 тис. операцій. Широкого розголосу набула його стаття «Вопросы жизни», надрукована 1856 у ж. «Морской сборник». У ній він висвітлив проблеми виховання підростаючого покоління, розкритикував існуючу систему освіти. Від жовтня 1856 до липня 1858 був попечителем Одеського, від липня 1858 до березня 1861 – Київського навчальних округів. У своїй педагогічній діяльності піклувався про всенародну початкову освіту, можливість навчання рідною мовою, про підготовку вчительських кадрів для шкіл та гімназій, виступав за автономію університетів, заміщення вакантних посад професорів шляхом конкурсу, за розширення можливостей для вступу в університети різних верств населення тощо. Сприяв організації недільних шкіл для дорослих у Києві (1859). З його ініціативи Рішельєвський ліцей в Одесі перетворено на Новоросійський університет (1863). У 1862–66 перебував у відрядженні в Гайдельберзі (Німеччина), де керував 30-ма молодими науковцями різних спеціальностей з Російської імперії для підготовки їх до професорських звань. Від 1861 до кінця життя мешкав у своїй садибі в с. Вишня (нині в межах Вінниці), де лікував хворих у заснованій ним лікарні. Збереглися садиба (нині Національний музей-садиба М. Пирогова), на території якої є усипальниця з церквою, де покоїться забальзамоване тіло вченого (покладене там 22 січня 1882). Біля будівлі Вінницького медичного університету (від 1960 – імені Миколи Пирогова) та у центрі Вінниці, а також у Дніпрі й Одесі встановлено пам’ятники Миколі Пирогову. Тривалий час Одеський медичний університет мав назву Одеський медичний інститут імені М. Пирогова. У Києві на будинку на бульварі Т. Шевченка, № 14, де 1858–61 жив і працював учений, відкрито меморіальну дошку. На честь Миколи Пирогова назвали астероїд, Центральну міську лікарню Севастополя, вулиці у Вінниці (найдовша у місті, завдовжки 8 км; на ній знаходиться його садиба), Дніпрі, Києві, Тернополі, теплохід С-506. У Чернігові заснували щорічну медичну премію імені Миколи Пирогова, його ім’я носить вулиця, де розташоване велике лікарняне містечко (дві лікарні для дорослих, дитяча лікарня, дитяча поліклініка, санстанція, станції переливання крові та швидкої допомоги). На честь 200-річчя від дня народження Національний банк України відкарбував срібну ювілейну монету «Микола Пирогов» номіналом 5 гривень.

Праці

Вопросы жизни: дневник старого врача, писанный исключительно для самого себя, но не без задней мысли, что может быть когда-нибудь прочтет и кто другой (сельцо Вишня). С.-Петербург, 1885; Собрание литературно-педагогических статей, 1858–61. К., 1861; Избранные педагогические сочинения. Москва, 1953; 1985; Собрание сочинений: В 8 т. Москва, 1957–62; Вопросы жизни (из трудов Н. И. Пирогова и В. Я. Данилевского). X., 2004.

Література

Грандо О. А. Визначні імена в історії української медицини. К., 1997.

О. А. Ґрандо

Інформація про статтю