Єрошенко Василь Якович

ЄРОШЕНКО Василь Якович (31. 12. 1889(12. 01. 1890), слобода Обухівка Старооскольського пов. Курської губ., нині село Бєлгородської обл., РФ – 23. 12. 1952, там само) – письменник, тифлопедагог, поліглот (володів есперанто, англійською, французькою, німецькою, японською, туркменською мовами). Був третьою дитиною в сім’ї українців Якова та Євдокії Єрошенків. У 4-річному віці осліп після захворювання на кір. Потім здобував освіту в школі-притулку Московського товариства піклування, виховання та навчання сліпих (1899–1908). Грав на скрипці в складі оркестру сліпих, гастролював у Російській імперії. Улітку 1912 навчався в Королівському коледжі та Академії для незрячих у передмісті Лондона. 1914–21 поглиблював знання та викладав у Японії, брав участь у діяльності есперантистів і лівому русі; 1922–23 –викладач есперанто й російської мови в Пекінському університеті. 1923–24 подорожував Європою. 1924–28 – лектор і перекладач японської групи Комуністичного університету трудящих Сходу (Москва), брав активну участь в організації навчання сліпих. 1928–29 працював у Центральному правлінні Всеросійського товариства сліпих (Москва). 1930–32 викладав російську мову та математику в Понєтаєвській профшколі сліпих (м. Нижній Новгород, РФ). 1934–45 – засновник і керівник першого в Туркменістані дитячого будинку-інтернату для сліпих. Запропонував проект брайлівського алфавіту для туркменської мови, який визнано найкращим (1934). У 1945–46 викладав систему Брайля, російську мову та літературу в Загорській музичній школі для тих, хто втратив зір на війні (нині м. Сергіїв Посад Московської обл.); 1946–48 – англійську мову в Московському інституті сліпих дітей. 1949–51 – викладач Ташкентської вечірньої школи лікнепу сліпих. На його творчість мали вплив ідеї Л. Толстого, Л. Заменгофа та П. Кропоткіна, постулати символізму, духовні учення (бахаїзм), естетичні принципи і література Сходу. Твори Василя Єрошенка подібні до притч, здебільшого написані ритмізованою мовою. Дебютував 1913 есе у ж. «La ondo de Esperanto» («Хвиля есперанто», Москва). Друкувався в багатьох виданнях Японії та есперанто-періодиці Східної Азії. У Токіо японською мовою вийшли збірки «Досвітня пісня», «Останнє зітхання» (обидві – 1921, за редакцією Удзяку Акіта), «Заради людства» (1924, за редакцією Сеїті Фукуока), до яких увійшли символістичні та сатиричні казки, п’єса-містерія «Хмарка персикового кольору». У Шанхаї китайською мовою видано книгу «Казки Єрошенка» (1922, 1925, 1938, 1948) і п’єсу «Хмарка персикового кольору» (1922, 1937, 1966) у перекладі Лу Сіня, збірка казок «Корабель щастя» (1931) у перекладі Ху Юйчжі; збірник лекцій «Примари минулого та інше» (1924), які він читав на есперанто в Пекінському університеті. Написав низку художніх творів, присвячених Чукотці, – «La ĉukĉa elegio» («Чукотська елегія»), «Ĉukĉa idilio (rakonto de ĉukĉo)» («Чукотська ідилія (оповідка чукчі)», «Blindaj ĉukĉoj. 1. Filip Onkudimov; 2. La destinita vivi» («Сліпі чукчі. 1. Філіп Онкудімов. 2. Приречений жити»; усі – 1933). Іменем Василя Єрошенка названо вулиці в c. Обухівка (діє Літературно-меморіальний будинок-музей від 1990), м. Старий Оскол (Бєлгородська обл.), Львові; Бєлгородська спеціалізована бібліотека сліпих, Фонд фінансової допомоги незрячим есперантистам Міжнародної ліги незрячих есперантистів (1983), Благодійний фонд «Есперо» (Київ, 2007). Знято фільми «Зелена зоря Василя Єрошенка» (1990, режисер А. Лазо, Ростовська кіностудія документальних фільмів, РФ), «Про Василя Єрошенка» (1991, режисер Л. Букін, Українська студія хронікально-документальних фільмів); за мотивами його творів у театрі «La Mamma» (Нью-Йорк) поставлено п’єсу «Сліпий зір» (1993, режисерка В. Ткач). Від 2002 працює Міжнародна науково-дослідна група «Василь Єрошенко та його час».

Твори

La ĝemo de unu soleca animo. Ŝanhajo, 1923; Turo por fali. Unu paĝeto en mia lerneja vivo. Tajhoku, 1923; Повне зібрання творів Єрошенка: У 3 т. Токіо, 1959 (япон. мовою); російські переклади – Сердце орла: Сб. Белгород, 1962; Москва, 1964 (брайль); Избранное / Перевод с японского, китайского, эсперанто. Москва, 1977; Lumo kaj ombro. Toyonaka, [1979]; La tundro ghemas: el vivo de chukchoj. [Toyonaka, 1980]; Rakontoj de velkinta folio. Paralele kun ĉina traduko. Beijing, [1981]; El vivo de la ĉukĉoj. Moskvo, 1992; La Kruĉo da saĝeco. Toyonaka, [1995]; українські переклади – Квітка справедливості: Легенди, казки, нариси, вірші, статті. К., 1969; Нарис із життя чукчів // Всесвіт. 2000. № 7–8; Казки та легенди. К., 2004; Дивний кіт. Одна сторінка в моєму шкільному житті // Обрії порозуміння. К., 2007.

Література

Белоусов Р. С. Судьба писателя // Вост. альм. Москва, 1962. № 5; Гордієнко-Андріанова Н. М. «Запалив я у серці вогонь…». К., 1973; 1977; Харьковский А. С. Человек, увидевший мир. Москва, 1978; Ващишин М. В. «Мій вогонь – то любов до людей» // Жовтень. 1978. № 4; Такасуґі І. Сліпий поет Єрошенко. Токіо, 1982 (японською мовою); Скуратівський В. Орлиний політ Єрошенка // Скуратівський В. Посвіт. К., 1988; Гордієнко-Андріанова Н. Він бачив серцем // Україна. 1989. № 50; Першин В., Лазарев В. Импульс Ерошенко. Москва, 1991; Ерошенко Василий Яковлевич: К 110-летию со дня рождения: Биобиблиогр. указ. Белгород, 1999; Патлань Ю. Незрячий поводир // ЛУ. 2001, 12 лип.

М. В. Ващишин, Ю. В. Патлань

Інформація про статтю