Ми у Facebook
ДЕРЕН Майя (справжнє – Деренковська Елеонора Соломонівна; 29. 04. 1917, Київ – 13. 10. 1961, Нью-Йорк) – режисер, хореограф, етнограф. 1922 разом із батьками виїхала до США. Студіювала журналістику та політичні науки в Сиракузькому університеті (шт. Нью-Йорк), закінчила Нью-Йоркський університет (1936), здобула ступінь магістра англійської літератури у Коледжі Сміт (м. Нортгемптон, шт. Массачусетс, 1939). Працювала асистентом хореографа К. Дангем. 1943 у Голлівуді спільно зі своїм чоловіком зняла стрічку «Південні тенета» (приз за експериментальний фільм на Міжнародному кінофестивалі у Каннах, 1947; у 1990 його додано до кінореєстру бібліотеки Конгресу США як культурно, історично та естетично значущий; 2015 – до топ-100 головних американських фільмів). За власними сценаріями зняла фільми «На землі» (1944), «Хореографічний етюд для камери» (1945), «Ритуал у перетвореному часі» (1947), «Роздуми про насилля» (1948). Кінематограф Майї Дерен критики визначають як «поетичну психодраму», «кіно трансу». Сюжет у її короткометражних фільмах відсутній; завдання зображення – завдяки грі світла, тіні, дзеркал, зміни гострих оптичних ракурсів, вивіреного церемоніального ритму вивести глядача за межі реального простору та часу, занурити в стан гіпнотичної завороженості. Досліджувала гаїтянські культи й танці, опублікувала книгу з релігії вуду «Devine Horsemen: the Living Gods of Haiti» («Божественні вершники: живі боги Гаїті», Нью-Йорк, 1953). Тоді ж заснувала фундацію «Creative Film» для підтримки незалежного кіно. 1986 Американський інститут кіно започаткував премію імені Майї Дерен. Про неї знято стрічки «Заклинання: Майя Дерен» (1987, режисер Дж. Каплан), «У дзеркалі Майї Дерен» (2001, режисер М. Кудлачек).
Література
V. Clark, M. Hodson, C. Neiman. The Legend of Maya Deren: a Documentary Biography and Collected Works: 2 Vols. New York, 1984; 1988; B. Nichols. Maya Deren and the American Avant-Garde. Berkeley, 2001; R. Jackson. The Modernist Poetics and Experimental Film Practice of Maya Deren (1917–1961). Lewiston, 2002.
В. М. Войтенко, С. О. Плахотнюк