Бурлюк Давид Давидович | ukrainci.top


ISBN: 978-966-02-9999-3 (online)
DOI: 10.37068/b/9789660299993


Бурлюк Давид Давидович


Один із визначних представників мистецького авангарду, засновник першої групи кубофутуристів.

Читати статтю


Енциклопедична стаття

БУРЛЮК Давид Давидович (09(21). 06. 1882, х. Семиротівщина Лебединського пов. Харківської губ., нині знято з обліку – 15. 01. 1967, Нью-Йорк) – живописець, поет, літературний і художній критик, видавець. Навчався у Казанському (Росія, 1898–99) і Одеському (1899–1901, 1910–11) художніх училищах, Мюнхенській академії мистецтв у В. фон Діца і приватній художній школі А. Ажбе (1902–03), а також у Парижі в Ф. Кормона (1904). Під час навчання захопився неоімпресіонізмом. За пропаганду футуризму був відрахований із Московського училища живопису, скульптури та архітектури, де навчався 1911–14. У 1907–11 – організатор авангардистських мистецьких угруповань і виставок «Стефанос» (Москва), «Ланка» (Київ), «Вінок-Стефанос» (Санкт-Петербург), «Салон Іздебського» (Одеса), «Спілка молоді» (Риґа, Санкт-Петербург), «Гілея» (Херсон). Давид Бурлюк – один із визначних представників мистецького авангарду, «батько» російського футуризму, засновник першої групи кубофутуристів («будетлян») «Гілея». Співавтор поетичних збірок «Садок судей» (Санкт-Петербург, 1910; 1913), «Пощечина общественному вкусу» (1912; спільно з В. Маяковським, В. Кручених, В. Хлєбниковим), «Дохлая Луна», «Требник Троих» (обидві – 1913; усі – Москва), «Рыкающий Парнас» (Санкт-Петербург), «Молоко кобылицы» (Москва; обидві – 1914). Його вважали своїм учителем В. Маяковський і В. Каменський. Скандально-епатажний характер виступів футуристів він пояснював «класовою ненавистю». 1914–15 співпрацював з московською г. «Новь». 1916 в Уфі була організована 1-а персональна виставка картин художника, до якої він випустив «Пояснения к картинам Давида Бурлюка, находящимся на выставке». Восени 1917 брав участь у створенні літературної кав’ярні «Піттореск» і «Кав’ярні поетів». У березні 1918 разом з В. Маяковським (сценарист) знявся у фільмі «Не для грошей народжений», друкувався в «Газете футуристов». Під впливом подій 1914–17 написав символістські картини «Середньовіччя, що ожило», «Купальниці» (1915), «Татари» (1916; застосував прийом накладання двох кутів зору), «Страта російської Марії-Антуанетти» (1917). У 1918–20 мандрував містами Уралу, Сибіру й Далекого Сходу. 1919 в Кургані вийшла перша його збірка поезій «Лысеющий хвост», що вирізнялася поєднанням запозичень із символістської поезії з пародіюванням її мотивів, принциповою антиестетичністю образів, шоковими зізнаннями, епатажною декларативністю, урбаністичною тематикою, графічним оформленням текстів. 1920–22 перебував у Японії, де написав близько 450 картин, зокрема «Бурлюк провіщає своїм друзям поглинення Йокогами розбурханими хвилями» і «Рибалки Тихого океану». Належав до групи японських футуристів, випустив поетичну збірку з власними ілюстраціями «Восхождение на Фудзи-сан» (Йокогама, 1921). Від 1922 – у США. У Нью-Йорку видав кілька збірок поезії і прози до 20-річчя футуризму: «Маруся-сан» (1925), «Морская повесть», «По Тихому океану» (обидві – 1927), «Новеллы» (1929); теоретичну працю «Энтелехизм: Теория. Критика. Стихи. Картины» (1930). Уклав довідник «Русские художники в Америке» (1928). У кожній із цих книг мозаїчно переплітаються поезії, рисунки, теоретичні статті, спогади. Серед живописних творів – фантастичні полотна «Очі» (1920), «Демони» (1925), «Прихід механічної людини» (1927), «Ентелехизм» (1929). Видавав ж. «Color and Rhyme» (1930–60). Брав участь у великих виставках сучасного мистецтва у США, Європі, Австралії; відбулося близько 30-ти персональних виставок. Картини Давида Бурлюка придбали найвідоміші музеї США, зокрема Метрополітен, Вітні, Бруклінський музей, Музей сучасного мистецтва. У 1920-х рр. співпрацював з художніми музеями Львова, Києва, Харкова, друкував мистецькі дописи в ж. «Нова генерація» (Харків). 1965 приїздив до Криму. Серед творів української тематики – «Запорожці в поході» (1912), «Святослав» (1915), «Козак Мамай» (1916). У 1998 в Києві відбулася виставка творів живописця з українських зібрань. 1997 у ж. «Всесвіт» опублікована в українському перекладі повість Давида Бурлюка «Ошіма». 2021 урочище, розташоване на місці колишнього х. Семиротівщина, названо урочищем Бурлюка. Меморіальні дошки встановлено в Одесі та на приміщенні Сумської гімназії.

Праці

Голос импрессиониста в защиту живописи. К., 1908; Галдящие «бенуа» и новое русское национальное искусство. С.-Петербург, 1913; От лаборатории к улице: эволюция футуризма // Творчество. Чита, 1920. № 2; Вл. Маяковский // Там само. № 11; Стихи и биография: К 25-летию художественно-литературной деятельности. Нью-Йорк, 1924; Толстой. Горький: Поэмы. Нью-Йорк, 1929; Рерих. Нью-Йорк, 1930; 1/2 века. Нью-Йорк, 1932; Три главы из книги «Маяковский и его современники» // Красная стрела. Нью-Йорк, 1932; укр. перекл. – Зі спогадів футуриста // Хроніка–2000. 1994. № 3/4.

Література

25-летний юбилей Бурлюка // Окно. 1920. № 1; Голлербах Э. Искусство Давида Бурлюка. Нью-Йорк, 1930; Поступальский И. Литературный труд Д. Бурлюка. Нью-Йорк, 1930; Поэзия Давида Бурлюка. Нью-Йорк, 1931; Лившиц Б. Полутораглазый стрелец. Ленинград, 1933; K. Dreier. Burliuk. New York, 1944; I. E. Bowlt. David Burliuk, the Father of Russian Futurism // Canad.-Amer. Slavik Studies. 1986. Vol. 20, № 1/2; Богомолов Н. А. Бурлюк Давид Давидович // Русские писатели 1800–1917: Биогр. слов. Москва, 1989; Бурлюки в Херсоне и в Чернянке: Сб. Хн., 1990; Нога О. Давид Бурлюк і мистецтво всесвітнього авангарду. Л., 1993; Селезнева Т. В. Д. Д. Бурлюк – редактор-издатель: (Период эмиграции: 1920–1967) // Культурное наследие российской эмиграции, 1917–1940. Москва, 1994. Кн. 2; Горбачов Д. Наївність – цинізм цнотливості...: Давид Бурлюк у ролі великої дитини // Хроніка–2000. 1994. № 3/4; Давид Давидович Бурлюк: Зб. ст. та тез. доп. К., 1998; Афанасьев В. А., Барковская О. М. Товарищество южнорусских художников: Биобиблиогр. справоч. О., 2000.

Д. О. Горбачов

Інформація про статтю


Інформація про статтю

 Автор статті:

Д. О. Горбачов

Дата оприлюднення:

 2022

 Авторські права і ліцензія:

Статтю розміщено на умовах, викладених у розділі «Авторські права»

  Бібліографічний опис:

Бурлюк Давид Давидович // Знакові постаті українського походження у світовій цивілізації: енциклопедичне видання [електронний ресурс] / Редкол.: М. Железняк (відп. ред.), Я. Яцків, М. Андрейчин, Л. Дубровіна, М. Степаненко, М. Мельник, О. Іщенко. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2022. URL: https://ukrainci.top/article-1365

Нагору