Ми у Facebook
ПАПАЛЕКСІ Микола Дмитрович (20. 11(02. 12). 1880, Сімферополь – 03. 02. 1947, Москва) – фахівець у галузі радіофізики і радіотехніки. Академік АН СРСР (1939). Премія імені Д. Менделєєва (1936). Сталінська премія (1942). Навчався у Сімферопольській, закінчив Полтавську гімназію (1899, із золотою медаллю) і Страсбурзький університет (Франція, 1904), де відтоді й працював: від 1911 – приват доцент. У Страсбурзі познайомився з Л. Мандельштамом, який став його науковим соратником. У 1914 переїхав до Санкт Петербурга, з початком 1-ї світової війни був консультантом Російського товариства бездротового телеграфування і телефонування. Брав участь у заснуванні, 1918–22 викладав у Одеському політехнічному інституті (від 1920 – професор); відтоді працював у Центральній радіолабораторії у Ленінграді (нині Санкт Петербург), де 1923–35 спільно з Л. Мандельштамом керував науковим відділом; одночасно 1926–35 – у Ленінградських електрофізичному та політехнічному інститутах; від 1935 – завідувач відділу коливань Фізичного інституту АН СРСР; від 1938 – у Енергетичному інституті АН СРСР у Москві. Наукові праці присвячені проблемам радіофізики, радіотехніки, теорії нелінійних коливань. Працював над створенням перших вітчизняних підсилювальних і генераторних електронних ламп, вперше застосовував для накалювання їхніх електродів високочастотний індукційний нагрів.
Література
Рытов С. М. Николай Дмитриевич Папалекси (Краткая научная биография). Москва, 1948; Головин Г. И. Корифеи советской радиофизики // Природа. 1950. № 3; Рогинский В. Ю. Николай Дмитриевич Папалекси // Физика в школе. 1972. № 4; Храмов Ю. А. Физики: Биогр. справоч. К., 1977; Мигулин В. В. Николай Дмитриевич Папалекси (К 100 летию со дня рождения) // Вест. АН СССР. 1980. № 11.
В. І. Шостка