Ми у Facebook
ГРИГОРОВИЧ Дмитро Павлович (25. 01(06. 02). 1887, Київ – 26. 07. 1938, Москва) – авіаконструктор. Закінчив Київський політехнічний інститут (1909). Від 1912 – технічний директор заводу 1-го Російського товариства повітроплавання. Опублікував низку статей у ж. «Вестник воздухоплавания», зокрема в 1911 – «Очередные задачи авиации» (№ 2), «Эволюция аэроплана на третьей международной выставке воздушного передвижения в Париже» (№ 21–22, 23); в 1912 – «Программа русского конкурса военных аэропланов» (№ 6–7), «Гидроаэропланы» (№ 12). У 1913 сконструював свій перший літаючий човен М-1. Після спорудження експериментальних М-2, -3, -4 створив літаючий човен М-5 (перший бойовий виліт здійснив 12 квітня 1915, серійне виробництво тривало до 1923, всього збудовано близько 300 машин). У 1916 сконструював літаючий човен М-9, що мав на озброєнні гармату, та перший у світі гідролітак винищувач М-11. Від липня 1917 – власник авіабудівного заводу в Севастополі, націоналізованого після більшовицького перевороту. 1922 повернувся до Москви, де отримав завдання на проектування морського розвідника М-22. У жовтні 1923 за його участі спроектовано перший радянський винищувач І-1, а через рік – І-2, який (разом із І-2 біс), випускали серійно (понад 200 машин). Наприкінці 1924 переїхав до Ленінграда (нині Санкт-Петербург). На заводі «Червоний льотчик» організував відділ морського дослідного літакобудування (1927 переведено до Москви й реорганізовано у дослідний відділ 3). У вересні 1928 заарештований за звинуваченням у «шкідництві». Протягом 1929–31 працював у ЦКБ-39 ОГПУ разом із М. Полікарповим. У квітні 1930 вони створили винищувач І-5, який випускали серійно (близько 800 машин); були сконструйовані також двомісний винищувач ДІ-3, штурмовики ЛШ, ТШ-1, ТШ-2, ШОН, бомбардувальники ТБ-5 і МДР-3, винищувач І-7 (І-Z). Останній у 1933–35 випускали серійно (70 машин). У 1934 Дмитро Григорович запустив у серію новий гарматний винищувач ІП-1 (ДГ-52), однак незабаром його виробництво було повністю припинено через погані штопорні характеристики і невдалу конструкцію гармат. Один із останніх проектів конструктора – розвідник-бомбардувальник ДГ-58Р (1937). Після хвороби та передчасної смерті його бюро очолив О. Сільванський – зять Л. Кагановича. Загалом Дмитро Григорович створив 80 літаків різноманітних типів; під його керівництвом працювали С. Корольов, С. Лавочкін, М. Камов, В. Шавров, які згодом стали відомими конструкторами авіаційної і ракетної техніки; він також очолював кафедру конструкції літаків Московського авіаційного інституту.
Література
Федоров М. Создатель гидросамолетов // Техника и вооружение. 1973. № 2; Шавров В. Б. 90 лет со дня рождения Д. П. Григоровича // Из истории авиации и космонавтики. Москва, 1973. Вып. 19; Берлин И. А. 100 лет со дня рождения Д. П. Григоровича // Там само. 1983. Вып. 48; Скавыш А. Создатель летающих лодок // Авиация и космонавтика. 1984. № 1; Савин В. С. Авиация в Украине: Очерки истории. Х., 1995; Григорович Р., Иванов В. Неизвестный Григорович // Самолеты мира. 2000. № 2.
В. В. Татарчук