Ми у Facebook
ГРИГОР’ЄВ Володимир Петрович (26. 01(07. 02). 1883, м. Кронштадт, Росія – травень 1922, Київ) – авіаконструктор. Від 1902 навчався на механічному відділенні Київського політехнічного інституту, звідки неодноразово його відраховували через несплату грошей за навчання (востаннє 1913). У повітроплавному гуртку при цьому інституті познайомився із Ф. Терещенком – власником цукрових заводів, який захоплювався аеропланами. Від серпня 1909 працював креслярем, завідувачем технічного бюро, техніком-конструктором з аеропланів у авіамайстернях Ф. Терещенка у маєтку Червоне Бердичівського повіту Волинської губернії (нині смт Бердичівського р ну Житомирської обл.), що 1914 були реорганізовані в авіазавод. У 1911 закінчив авіаційні курси у Парижі, 1915 пройшов практику в аеродинамічній лабораторії А.-Ґ. Ейфеля. У Червоному Володимир Григор’єв вдосконалював конструкції літаків типу «Моран», «Фарман», «Моран-Солньє»; розробив лічильник швидкості для літака, проекти верстатів з обробки деревини, прилади та інструменти для виготовлення повітряних гвинтів, верстат для випуску артилерійських коліс; винайшов способи випробовування матеріалів для будівництва аеропланів. Після продажу в жовтні 1915 всього майна авіамайстерень АТ «Дукс» залишався головним конструктором з будівництва літаків до літа 1917. У серпні 1915 зарахований до комісії, що приймала у Парижі та Лондоні майно для повітряного флоту, навесні 1916 призначений головним конструктором пересувної авіамайстерні № 2. У липні 1916 відряджений до авіаційних майстерень Київського політехнічного інституту, де під його керівництвом спроектовано літак, у конструкції якого використано ідею змінного кута атаки несучих поверхонь. Аероплан, збудований на авіаційному заводі Ф. Терещенка у Волинській губернії, випробуваний спочатку в Москві, а 20 вересня 1917 – у Києві. Від липня 1917 – завідувач авіаційними майстернями Київського політехнічного інституту (організував школу авіатехніків та механіків); від 1920 – завідувач ремонтом літаків моторобудівного заводу «Дека» у м. Олександрівськ (нині Запоріжжя), на якому згодом став головним інженером. Сподіваючись на відродження авіаційної промисловості України, переклав, переробив і передав для друку до Управління Червоного військово-повітряного флоту України праці А.-Ґ. Ейфеля з повітроплавання та авіації; підготував довідник для авіаконструкторів, монтерів й авіатехніків; написав декілька статей з авіації. У зв’язку з погіршенням здоров’я у жовтні 1921 звільнився з роботи і переїхав до Києва. Довгий час ім’я Володимира Григор’єва було забутим, лише 14 червня 1957 на його могилі на Солом’янському цвинтарі встановлено пам’ятник.
Література
Шавров В. Б. История конструкций самолетов в СССР до 1938 г. Москва, 1969; Савин В. С. Авиация в Украине: Очерки истории. Х., 1995; Моисеев В. А. Контакт, Ваше сиятельство! К., 2000.
В. В. Татарчук