Ми у Facebook
БАХ Олексій Миколайович (справж. – Абрам Литманович; 05(17). 03. 1857, м. Золотоноша Полтавської губ., нині Черкаської обл. – 13. 05. 1946, Москва) – біохімік. Доктор хімічних наук, академік АН СРСР (1929). Заслужений діяч наук (1927). Ленінська (1926) та Сталінська (1941) премії. Герой Соціалістичної Праці (1945). Закін. гімназію в Києві (1875), навчався на фізико-математичному факультеті Київського університету (1875–78), звідки був відрахований за участь у студентських політичних виступах і засланий на 3 р. у північні губернії Росії. 1882 продовжив навчання в Київському університеті, став членом «Народної волі», за що його переслідувала поліція. 1885 виїхав до Парижа, де від 1890 працював у Колеж де Франс. 1891–92 за дорученням Брюссельського товариства перебував у США, запроваджував на винокурних заводах у передмісті Чикаґо вдосконалений спосіб бродіння. Від 1894 мешкав у Женеві, у власній лабораторії проводив наукові дослідження із загальної та біологічної хімії, написав кілька статей і монографій (за ці праці йому присуджено ступінь доктора хімічних наук без захисту дисертації). Був головою Товариства фізичних та природничих наук у Женеві (1916). У 1917 повернувся в Росію. Співпрацював із петроградським видавництвом «Земля і воля». 1918 організував Центральну хімічну лабораторію при Вищій раді народного господарства РРФСР, згодом переорганізовану в Фізично-хімічний інститут, директором якого Олексій Бах був до кінця життя. 1920 спільно з Б. Збарським створив Біохімічний інститут Наркомздорову РРФСР, 1935 разом з О. Опаріним – Інститут біохімії АН СРСР, названий пізніше його ім’ям (1944), був його директором до 1946. Президент Всесоюзного хімічного товариства імені Д. Менделєєва (від 1935), організатор і голова Всесоюзної асоціації працівників науки й техніки (від 1928), академік-секретар Відділення хімічних наук АН СРСР (1939–45). Засновник наукового журналу «Биохимия» АН СРСР (1936). Провідний напрям наукової діяльності – окисні процеси в живій клітині. Довів, що основою процесу анаболізму вуглекислого газу рослинами з утворенням цукру є хімічна реакція, що відбувається за рахунок елементів води. Створив пероксидну теорію повільного окиснення на основі досліджень пероксидних сполук (надвугільна кислота, пероксид водню). Довів, що саме пероксиди, утворені при фотосинтезі, є джерелом молекулярного кисню, що виділяється під час асиміляції. Відкрив оксидаційні ферменти в рослин і грибів, розробив методи їх визначення. Засновник московської школи біохіміків. Серед його учнів – В. Енгельгардт, О. Браунштейн, О. Опарін та ін. Президія АН СРСР заснувала премію імені О. Баха.
Праці
Сборник избранных трудов академика А. Н. Баха. Ленинград, 1937; Современные достижения энцимологии. Москва; Ленинград, 1940; Совещание, посвященное 50-летию перекисной теории. Москва; Ленинград, 1946; Синтез органического вещества и роль витаминов в растении: Сб. ст. Москва; Ленинград, 1949; Собрание трудов по химии и биохимии. Москва, 1950. Література: Алексей Николаевич Бах // Мат. библиогр. ученых АН СССР. Сер. биохимия. Москва; Ленинград, 1946. Вып. 1; Проценко Д. П. Академік Бах – основоположник вітчизняної біохімії. К., 1952; Бах А. А., Опарин А. И. Алексей Николаевич Бах: Биогр. очерк. Москва, 1957; Чуприна Г. И., Кривобокова С. С. А. Н. Бах. Москва, 1986; Политические партии России. Конец 19 – первая треть 20 века. Москва. 1996.
І. Д. Головацький, Т. П. Нижник