Ми у Facebook
ТУРЧИН Іван (Джон-Базіл) (справжнє – Турчанінов Іван Васильович; 24. 12. 1822, станиця Костянтинівська, Область Війська Донського, нині м. Константинівськ Ростовської обл. РФ – 18. 06. 1901, м-ко Анна, штат Іллінойс, США) – американський військовик українського походження. Бригадний генерал армії США (1862). Учасник Кримської війни 1853–56, громадянської війни у США 1861–65 (займав командні посади у федеративних військах північних штатів 1861–64). На землях Війська Донського жили нащадки українських козаків, які зберігали звичаї та обряди своїх предків і спілкувалися українською мовою. З дитинства Іван Турчин слухав розповіді старожилів про Запорозьку Січ, куди сходилися донці із запорожцями і разом йшли в походи проти татар та турків, захищаючи українські землі від руйнувань. Пригадував, як дід розповідав про Булавінське повстання 1705–07 – це була війна донських і запорозьких козаків проти московської експансії на козацькі землі Дону. Закінчив Михайлівське артилерійське училище в Санкт-Петербурзі (1842), служив у Донській козачій гвардії. Після закінчення Миколаївської академії Генерального штабу (1852) у чині капітана одержав призначення до Генштабу. Проведені ним дослідження оборонних можливостей і проекти будівництва укріплень вздовж фінського побережжя були зреалізовані. Іван Турчин отримав звання полковника і призначений начальником штабу 50-тисячного гвардійського корпусу за виявлену відвагу під час Кримської війни. Його корпус належав до російської армії, що стояла на оборонних позиціях в Польщі. На Холмщині Іван Турчин познайомився з американським капітаном Дж. Маккліленом, якого було відряджено для вивчення нових тактичних і технічних військових досягнень, продемонстрованих під час Кримської війни. Іван Турчин використав можливість одержати однорічну відпустку для поглиблення технічних знань у Німеччині, звідки виїхав до Великої Британії і разом із Дж. Маккліленом прибув до США (1856). Поселився з дружиною Надією в Чикаґо (шт. Іллінойс). Працював завідувачем технічного відділу Іллінойської центральної залізниці. Писав про права й свободи чорношкірого населення, зацікавивши своїми поглядами конгресмена шт. Іллінойс А. Лінкольна. Особисте знайомство відбулося 1860 у Спрінфілді (шт. Іллінойс): коли під час виступу майбутнього президента представники Півдня зчинили бійку, то Іван Турчин, ризикуючи життям, допоміг А. Лінкольну. З початком громадянської війни – командир 19 піхотного полку добровольців–іллінойців армії Півночі. Полк під його проводом став зразковою військовою одиницею. 2 травня 1862 він зайняв м. Атенс (шт. Алабама). За невідповідну поведінку вояків його полку в місті військовий суд звільнив Івана Турчина зі служби, й він повернувся до Чикаґо. Президент А. Лінкольн скасував судове рішення і підвищив Івана Турчина до рангу бригадного генерала. Потім він був призначений командантом Другої кавалерійської бригади. Іван Турчин був найосвіченішим серед офіцерів у армії Півночі. Прославився під час битв поблизу Чікамавґа, Чатануґа, Мішінері-Рідж та військової кампанії в Атланті. За відвагу його називали «диким козаком». Перед його іменем упродовж усього життя незмінним залишався титул «козак». 1865 Чикаґо зустрічало Івана Турчина як національного героя, влаштувавши парад на його честь, американці подарували козакові іменну шаблю. Після війни через погіршення стану здоров’я пішов у відставку, мешкав у Кенвуді (передмістя Чикаґо), виступав із доповідями. Згодом разом із дружиною, яка була свідком бойових дій і занотовувала їх у свій щоденник, мешкав у південній частині шт. Іллінойс, де родина заснувала (1873) м-ко Радом. Першими його поселенцями були польські емігранти, для яких генерал побудував костел і школу. Особисто брав участь у благодійних концертах, які мали великий успіх. Автор спогадів про війну «Chickamauga» (1888).
О. М. Романів