Ми у Facebook
АРХИПЕНКО Олександр Порфирович (18(30). 05. 1887, Київ – 24. 02. 1964, м. Нью-Йорк, США) – скульптор, живописець, графік. Навчався у Київському художньому училищі (1902–05), з якого був відрахований за участь у студентських виступах у зв’язку з початком революції 1905–07. У 1906 переїхав до Москви, де до 1908 продовжував студії в Училищі живопису, скульптури та архітектури. 1908–21 – у Парижі, 1921–23 – Берліні, від 1923 – Нью-Йорку. 1921 заснував мистецьку школу в Берліні, а після 1923 – ще кілька в США. Олександр Архипенко – один із законодавців світового мистецтва 20 ст.: першим застосував кубістичну форму в скульптурі («Статуетка», «Боксери», «Гондольєр» – усі 1914; «Солдат іде», 1917), запровадив порожнини – наскрізні отвори (інтервали) й увігнутості (конкейви) замість опуклостей. Винайшов новий різновид рельєфної поліхромної різьби – т. зв. скульптомалярство («Купальниця», 1915; «Натюрморт на круглому столі», 1916; «Жінка, яка стоїть», 1919, та ін.). Інтерпретуючи пластичні традиції готики, Ренесансу, бароко, Олександр Архипенко часто застосовував прийоми розфарбування своїх композицій («Карусель П’єро», 1913; «Жозефіна Бонапарт», 1935; «Жовте і чорне», 1938; «Океанська мадонна», 1957). Митець поєднував різні матеріали (метал, скло, цемент, дерево, теракоту, пластмасу, перли тощо). 1912 відкрив і 1924 обґрунтував принципи «рухомого малярства», сконструював складний механізм, що завдяки рухомим вузьким кольоровим смужкам давав можливість витворювати композиції, образна конфігурація яких змінювалася за авторським задумом (т. зв. архипентура). У своїх деформаціях відображуваного спирався на пропорційний лад багатьох культурних явищ давнини – від трипільської неолітичної пластики, єгипетського мистецтва, готики, половецької архаїки до українського народного мистецтва. Як один із яскравих і характерних представників авангардизму мав значний вплив на розвиток модерністського мистецтва в країнах Європи та Америки. Однак відомі і його реалістичні твори – композиції та портрети, позначені глибокою психологічністю, виразністю і досконалістю образного й пластичного рішення («Мати і дитина», 1910; «Білий торс», 1916; цикл портретів дружини митця «Анжеліка», 1920-і рр.; портрети – Т. Шевченка, 1923; І. Франка, 1925; диригентів В. Менґельберґа, 1925, і В. Фуртвенґлера, 1927; амер. письменника Т. Вайлдера, 1926, та ін.). Брав участь у виставках: «Золотий перетин» (Париж, 1912), «Armory Show» (Нью-Йорк, 1913), «Перша російська виставка» (Берлін, 1922), «Кубізм та абстрактне мистецтво» (Нью-Йорк, 1936). Усього мав 118 персональних виставок. Підтримував творчі зв’язки з українською інтелігенцією Львова та Києва. У 1933, під час Світової виставки у Чикаґо, експонував 48 робіт в українському павільйоні; виконав для української частини парку в Клівленді пам’ятники князеві Володимиру Великому, Т. Шевченкові, І. Франкові; створив два погруддя Т. Шевченка. Твори художника зберігаються в багатьох музеях світу, а також у Національному художньому музеї у Києві, Національному музеї у Львові, Музеї образотворчого мистецтва ім. О. Пушкіна в Москві. Автор теоретичних нотаток, присвячених проблемі космізму у мистецтві й обґрунтуванню власного творчого методу, оприлюднених у монографії «Archipenko. Fifty creative years» (Нью-Йорк, 1960; в ж. «Хроніка-2000». К., 1993, № 5, 6). У пам’ять про Олександра Архипенка у Києві в одному з бізнес-центрів встановлено пам’ятний знак «Повернення Архипенка» у вигляді копії одного з його жіночих образів. Ім’ям митця названо вулиці у Києві та Львові. 2017 Національний банк України ввів в обіг пам’ятну монету номіналом 2 грн, присвячену художнику.
Праці
Чому я виготовив погруддя Тараса Шевченка // Наш Шевченко: Збірник-Альманах у сторіччя смерти Поета, 1861–1961. Джерсі Сіті; Нью-Йорк, 1961; Про себе // Всесвіт. 1968. № 1; Олександр Архипенко. Альбом. К., 1989; Теоретичні нотатки // Хроніка-2000. 1993. № 5(7).
Твори
«Відпочинок» (1910, 1922), «Медрано», «Танок» (обидва – 1912), «Жінка робить зачіску» (1915), «Жінка перед дзеркалом» (1916), «Єгипетський мотив» (1917), «Машина Архипентура» (1924), «Мадонна» (1936), «Коричневе і біле» (1942), «Король Соломон» (1963).
Література
Голубець М. Архипенко // Укр. мист-во. Л., 1922; Олександер Архипенко: З портретом художника й 66 світлинами. Берлін; Шененберґ, 1923; Гординський С. Архипенко // Назустріч. 1934. № 1, 1 січ.; Школа Архипенка // Там само. № 2, 15 січ.; Мацюта А. Портрети Шевченка в творчості Архипенка // Наш Шевченко: Збірник-Альманах у сторіччя смерти Поета, 1861–1961. Джерсі Сіті; Нью-Йорк, 1961; S. Frederick, K. Kuh, D. Karshan. Alexander Archipenko. A Memorial Exhibition 1967–1969. Los Angeles, 1967; D. H. Karshan. Archipenko. International Visionari // Smisthsonian Institution Press. Washington, 1969; Ладижинський В. Альбом Анрі Руссо для Архипенка // Нотатки з мист-ва. 1972. № 12; K. I. Michaelsen. Archipinko: A Study of the Early Works 1908–1920. New York, 1977; Alexander Archipenko A Centenial tribute // National Gallery of Art and The Tel-Aviv Museum. Washington; Tel-Aviv, 1986–87; Гречанюк С. Химерна гілка вічного дерева // Соц. культура. 1987. № 4; Німенко А. Невтомний шукач // Всесвіт. 1987. № 5; Горбачов Д. Суворість і ніжність // Там само. № 12; Німенко А. Його творчість «архипентура» // Україна. 1987. № 22; Безручко-Росс О. Роля Архипенка в мистецтві ХХ ст. // Нотатки з мист-ва. 1987. № 27; Олександр Архипенко: Альбом. К., 1989; Певний Б. Архипенкове коріння // Сучасність. 1992. № 9; Горбачов Д. І архаїст, і футурист. Олександр Архипенко. 1887–1964 // Хроніка-2000. 1993. № 5(7); Синько О. Р. Олександр Архипенко. Перші кроки. К., 1994; Диковицкая М. Н. Скульптура Александра Архипенко // Пробл. развития зарубеж. и рус. искусства. С.-Петербург, 1995; Гончар Л., Найда Р. Олександр Архипенко: доля і творчість // Київ. 1996. № 1–2; Сидор О. Складна дорога на батьківщину // Сучасність. 1996. № 9; Кудрявцев Л. Його знає світ, але не знає Батьківщина // УК. 1997. № 8–9; Горбачов Д., Найден О. Земні і небесні шляхи Олександра Архипенка // СіЧ. 1997. № 2; Петренко-Федишин І. Джерела новаторства та впливи Олександра Архипенка на модерну скульптуру // Мистецтво української діаспори. К., 1998. Вип. 1; Яців Р. Олександр Архипенко // Вісн. НТШ. 2000. Ч. 23.
Д. О. Горбачов