Люлька Архип Михайлович

ЛЮЛЬКА Архип Михайлович (10(23). 03. 1908, с. Саварка Канівського пов. Київської губ., нині Обухівського р-ну Київської обл. – 01. 06. 1984, Москва) – конструктор авіаційних двигунів. Академік АН СРСР (1968). Герой Соціалістичної Праці (1957). Сталінська (1948, 1951) та Ленінська (1976) премії. Після закінчення Київського політехнічного інституту (1931) працював у НДІ промислової енергетики та на турбінному заводі у Харкові. 1933–39 – викладач кафедри авіадвигунів Харківського авіаційного інституту; від 1939 (з перервою) – на Кіровському заводі у Ленінграді (нині Санкт-Петербург); 1941–42 – на Челябінському танковому заводі (РФ); від 1943 – начальник лабораторії із дослідження і розробки реактивних двигунів Центрального інституту авіаційного машинобудування (Москва); від 1944 – начальник відділу турбореактивних двигунів НДІ-1; від 1946 – головний конструктор спеціального КБ-165 (нині науково-виробниче об’єднання «Сатурн», Науково-технічний центр, конструкторське бюро якого носить його ім’я, Москва); 1950–60 викладав (від 1954 – професор) у Московському авіаційному інституті. Обґрунтував переваги осьових компресорів над центробіжними; першим запровадив поняття коефіцієнта відновлення тиску повітря у вхідному пристрої силової установки літака з турбореактивним двигуном; розробив метод розрахунку коефіцієнта корисної дії газової турбіни з урахуванням вихідної швидкості газів; розробив теорію і запропонував метод розрахунку висотно-швидкісних характеристик турбореактивних двигунів, визначив межі використання таких двигунів за швидкостями; досліджував використання нових енергетичних речовин. Створив конструкцію першого в СРСР двоконтурного турбореактивного двигуна. Законодавець у галузі конструювання турбореактивних двигунів для надзвукової авіації. Під його керівництвом розроблено двигуни РГД-1, ТР-1 (літаки Су-11, Іл-22), АЛ-7 з модифікаціями (винищувачі Су-7, -7Б, -17), АЛ-7Б (стратегічний бомбардувальник Ту-98), АЛ-21 (винищувач Су-24), АЛ-29 (макет-аналог космічного корабля багаторазового використання «Буран»), АЛ-31Ф (винищувачі Су-27, -30), ТС-31М (мотопланери Ан-13). Створив низку турбореактивних двигунів, що використано у літаках П. Сухого, С. Іллюшина, Г. Берієва, А. Туполєва. Разом із М. Гудковим розробив проект штурмовика Гу-ВРД. На гідролітаку з двома модифікованими силовими установками АЛ-7ПБ, розробленими вченим, було побито світовий рекорд швидкості для машин такого класу. Модифікації двигунів АЛ-31 використовують не лише в авіації, а й на газоперекачувальних станціях системи «Газпрому» (АЛ-31СТ) та як енергетичну силову установку-генератор з частотою обертання ротора у 3000 обертів на хвилину (АЛ-31СТЕ). У Москві його ім’ям названо площу та науково-технічний центр, на будинку, де він мешкав у 1974–84, відкрито меморіальну дошку. За головним корпусом Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» на алеї видатних учених та на подвір’ї школи у рідному селі Архипу Люльці встановлено пам’ятники; на будівлі 6-го корпусу Університету – меморіальну дошку, в корпусі № 5 теплоенергетичного факультету ім’ям вченого названо навчальну аудиторію.

Література

Кузьміна Л. М. Огненное сердце: О создателе первого отечественного турбореактивного двигателя, Герое Социалистического Труда, лауреате Ленинской и Государственных премий, генеральном конструкторе, академике А. М. Люльке. 2-е изд. Москва, 1988; Пономарев А. Н. Советские авиационные конструкторы. Москва, 1990; Христич В. О. Його ім’я носять реактивні двигуни // Славетні імена Київ. політех. ін-ту. К., 2003; Національний аерокосмічний університет ім. М. Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут». Х., 2005; Ховрич С. Важка дорога до Архипа Люльки // День. 2011. № 180–181.

В. О. Христич, Г. Б. Варламов

Інформація про статтю