Ми у Facebook
АНДРУСОВ Миколa Іванович (07(19). 12. 1861, Одесa – 27. 04. 1924, Прaгa) – геолог, стратиграф, палеонтолог. Акaдемік Санкт-Петербурзької AН (1914) та УAН (1920). Ломоносовська премія Санкт-Петербурзької АН (1908). Зaкінчив Новоросійський університетт (Одеса, 1884), де слухав лекції І. Мечникова, працював під керівництвом І. Синцова. Ще студентом (від 1882) досліджував Керченський півострів. 1884 виїздив у наукове відрядження до Відня, Мюнхена, Заґреба та деяких міст Італії. 1890 захистив магістерську дисертацію. 1891–92 знову виїздив за кордон, працював у Сорбонні (Париж), Заґребському університеті, брав участь у з’їзді британський натуралістів. Привaт-доцент Санкт-Петербурзького університету (1893–96), професор Юр’євського (нині Тартуського) університету (1896–1904). У 1897 захистив докторську дисертацію в Санкт-Петербурзькому університеті; того ж року брав участь у сесії Міжнародного геологічного конгресу, який уперше відбувся в Росії, організував для його членів екскурсію на Керченський півострів. 1905–12 – професор, завідувач кафедри геології та палеонтології Київського університету. У київський період працював над створенням детальної стратиграфії неогену Південної Росії на палеонтологічній основі. Широке визнання дістав андрусовський стратиграфічний метод, що ґрунтувався на детальних палеографічних реконструкціях, створених із застосуванням екологічного аналізу. Від 1905 – почесний член Київського товариства природознавців, від 1907 – його голова. Водночас перший голова Київського студентського гуртка дослідників природи. Від 1912 – професор Вищих жіночий курсів у Санкт-Петербурзі, від 1914 – директор Геологічного музею Санкт-Петербурзької АН. 1918–20 – професор Таврійського університету. Від 1921 працював у лабораторії Сорбонни, від 1922 – Карлового університету (Прага). Основні наукові праці присвячені динамічній і регіональній геології, гідрогеології, стратиграфії, історії розвитку Понто-Каспійської області (Східний Паратетис) у неогені, стратиграфії та палеонтології неогенних відкладів Північної та Східної Європи. Розробив стратиграфічну шкалу морських осадових нашарувань Понто-Каспійського басейну, виділив тарханський, чокрацький, караганський та конкський горизонти, уточнив обсяг сарматських і понтичних ярусів. Микола Андрусов – засновник вітчизняної морської геології. Провів глибоководні дослідження Чорного (1890–91), Мармурового (1893–94) морів та затоки Кара-Богаз-Гол Каспійського моря (1897). Уперше встановив сірководневе забруднення глибинних вод Чорного моря. Здійснив експедиції в Середню Азію на Мангишлак (1907) та плато Усть-Юрт. Один із засновників палеоекології. До 100-річчя від дня народження Миколи Андрусова на стіні геологічної лабораторії Київського університету встановлено меморіальну дошку з його портретом. У лабораторії Миколи Андрусова проходили стажування відомі у майбутньому вчені: М. Усов, П. Православлєв, К. Цитович та ін.
Праці
Геологические исследования на Керченском полуострове, произведенные в 1882–1883 годах // Зап. Новорос. об-ва естествоиспытателей. 1885. Т. 9, вып. 2; Керченский известняк и его фaунa // Зaп. С.-Петербур. минерaл. об-ва. 1890; Геотектоника Керченского полуострова // Мат. для геологии России. С.-Петербург, 1893. Т. 16; Ископaемые и живущие Dreіssensіdae Еврaзии // Тр. С.-Петербур. об-ва естествоиспытaтелей. 1897; Террасы окрестностей Судака // Зап. Киев. об-ва естествоиспытателей. К., 1912. Т. 2, вып. 2; Верхний плиоцен Черноморского бaссейнa. Ленинград, 1929; Избранные труды. Т. 1. Москва, 1961–65.
Література
Борисяк А. А. Николай Иванович Андрусов // Изв. РАН. 1925. Т. 19, № 6-8; Эберзин А. Г. Николай Иванович Андрусов // Палеонтол. журнал. 1961. № 4; Дaвитaшвили Л. Выдaющийся русский пaлеонтолог Н. И. Aндрусов // Aндрусов Н. И. Избр. тр. Т. 3. Москва, 1964; Воспоминaния учеников и современников о Н. И. Aндрусове // Очерки по истории геологических знaний. Москва, 1965. Т. 14; Эйнор О. Л. Николай Иванович Андрусов. К., 1990; Оноприенко В. И. Николай Иванович Андрусов. 1861–1924. Москва, 1990; Шаров І. Андрусов Микола Іванович // 100 видатних імен України. К., 1999.
Д. Є. Макаренко