Ми у Facebook
БАРАБАШОВ Микола Павлович (18(30). 03. 1894, Харків – 29. 04. 1971, там само) – астроном. Доктор фізико-математичних наук (1936), професор (1927), академік АН УРСР (1948). Заслужений діяч наук УРСР (1941). Депутат ВР СРСР (1950–58). Закінчив першу Харківську гімназію (1912), Юр’євський університет (нині м. Тарту, Естонія). Працював у астрономічній обсерваторії. Захворів на туберкульоз, лікувався в Італії. 1915–19 навчався на фізико-математичному факультеті астрономічної секції Харківського університету, його залишили на кафедрі астрономії для підготовки до наукової та викладацької роботи. Від 1919 працював у Харківській обсерваторії (від 1930 – директор), викладав в університеті. Від 1923 – у складі науково-дослідної кафедри астрономії й геодезії Харківського ІНО; 1930–33 – завідувач кафедри Харківського університету комуністичної освіти; водночас від 1934 – завідувач кафедри астрономії, 1943–45 – ректор Харківського університету. Астрономічні спостереження почав вести від 1912. Член Товариства любителів світознавства і Французького астрономічного товариства. 1915 збудував невелику астрономічну обсерваторію, де працював і проводив екскурсії. Наукові праці присвячені дослідженням фізичних умов планет Сонячної системи та Місяця. Засновник харківської школи планетознавства. На основі візуальних спостережень Марса склав карту його поверхні. У 1930-і рр. застосував методи фотографічної фотометрії, а пізніше – фотоелектронної фотометрії під час вивчення планет і Місяця, що дало змогу визначити оптичні характеристики Марса, особливості відбиття світла від поверхні Венери. 1917 сконструював дзеркальний телескоп для астрономічної обсерваторії Харківського університету. Ще у 1918 встановив, що поверхня Місяця складається з вулканічних порід. Вивчав властивості атмосфери Юпітера та будови кілець Сатурна. 1935 сконструював (разом із М. Пономарьовим) перший вітчизняний спектрогеліограф, що відіграв значну роль у розвитку Служби Сонця. Керував експедиціями, що здійснювали спостереження повного сонячного затемнення у 1936, 1941, 1954. Понад 15 р. очолював Комісію з фізики планет Астрономічної ради АН СРСР. На міжнародній астрономічній нараді в Копенгаґені 1946 обраний членом комісії з фізичних спостережень планет та комісії з досліджень Сонця Міжнародного астрономічного товариства. Микола Барабашов – один із авторів і редактор «Атласа обратной стороны Луны» (1960) та праць «О происхождении Земли и других небесных тел» (1955; обидві – Москва), «Результаты фотометрических исследований Луны и планет на астрономической обсерватории ХГУ» (Х., 1957). Його праці перекладені англійською, китайською, польською, німецькою, французькою мовами. АН УРСР заснувала 1987 премію імені М. Барабашова за видатні досягнення в галузі астрономії та експериментальної фізики. Ім’ям Миколи Барабашова названі кратер на Марсі, вулиця і станція метрополітену в Харкові.
Праці
Про склад поверхні місяця // Вісн. природознавства. 1928. № 3–4; Исследование физических условий на Луне и планетах. Х., 1952; Фотометрия Марса во время великого противостояния в 1956 г. Х., 1959 (співавт.); О методах фотографического фотометрирования планет. Х., 1966; Природа небесных тел и их наблюдения. Х., 1969.
Література
Видатний вчений і громадський діяч: М. П. Барабашов. Х., 1947; Академік М. П. Барабашов. Х., 1949; Николай Павлович Барабашов: Биобиблиография. Х., 1965; Шумский Д. Л. Н. П. Барабашов. Х., 1971; Александров Ю. В. Українська наукова школа планетознавства // Вісн. АНУ. 1994. № 2; Лупишко Д. Ф., Лупишко Т. А. Николай Павлович Барабашов: к 100-летию со дня рождения // Земля и Вселенная. 1994. № 4.
Ю. В. Александров, А. О. Корсунь