Ми у Facebook
ХОРОШУН Едуард Миколайович (31. 08. 1973, м. Южно-Сахалінськ, РФ) – військовий хірург. Полковник. Герой України (2022). Орден Данила Галицького (2015). Закінчив Дніпропетровську медичну академію (нині Дніпро, 1996). Відтоді – у Збройних силах України. Проходив службу в АР Крим у 127-й бригаді: спочатку був начальником операційно-перев’язувального відділення медичної роти, згодом – командиром медичної роти. Потім поглиблював знання в Українській військово-медичній академії в Києві (оперативно-тактичний рівень). По розподілу потрапив у Севастополь. Служив у 540-му Центральному військово-морському шпиталі. 2007–14 – начальник клініки невідкладної хірургії і пошкоджень Військово-медичного клінічного центру Кримського регіону. Від 22 березня до 11 квітня 2011 як член медичної групи перебував на борту великого десантного корабля «Костянтин Ольшанський», що евакуював громадян України з Лівії, де відбувалося повстання. За це Едуард Хорошун отримав відзнаку міністра оборони України – «Знак пошани». Навесні 2014 після анексії півострова РФ з військами, що не зрадили присязі, вийшов на материкову Україну. Того ж року та 2018–20 очолював клініку невідкладної та ендоскопічної хірургії Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (Одеса). На початку літа 2014 на Дніпропетровщині налагоджував евакуацію та надання допомоги пораненим, які брали участь у бойових діях. Потім був головним хірургом 61-го мобільного шпиталю, поблизу м. Іловайськ Харцизької міськради (нині Донецького р-ну) Донецької обл. прооперував за 3 доби 254 воїни. Наступної ротації призначений начмедом сектора «Б». Від кінця 2015 до кінця 2017 – начальник Центрального військово-медичного управління – начальник медичної служби Збройних сил України. У цей період 1–2 тижні на місяць перебував у зоні боїв. Від жовтня 2017 – заслужений працівник охорони здоров’я України. Від вересня 2020 – начальник Військово-медичного клінічного центру Північного регіону (Харків). З початком повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну 24 лютого 2022 під постійними обстрілами та бомбардуванням, в умовах часткового оточення Харкова він забезпечував чітку та злагоджену роботу центру, що у перші дні прийняв близько 150 військовослужбовців та 80 цивільних, зокрема й 12 дітей. Під його керівництвом було налагоджено співпрацю з цивільними закладами охорони здоров’я, що дало змогу збільшити ліжковий фонд майже на 300 одиниць.
Н. В. Попович-Кузнецова