Сліпак Василь Ярославович

СЛІПАК Василь Ярославович (20. 12. 1974, Львів – 29. 06. 2016, смт Луганське Бахмутського р-ну Донецької обл., похований у рідному місті) – співак, громадський діяч, добробатівець. Герой України (2017, посмертно). Орден «За мужність» 1-го ступеня (2016, посмертно). У 1983–94 співав у Львівській хоровій капелі «Дударик» (художній керівник М. Кацал), якій 1989 присуджено Національну премію України імені Т. Шевченка. У дитячі та юнацькі роки виступав разом з Л. Божко, Н. Свободою, В. Ігнатенком, Н. Матвієнко, П. Плішкою та іншими відомим українськими співаками. У складі капели співав у багатьох країнах світу, зокрема у США, Канаді, Франції, Польщі, Угорщині, Словаччині, Австрії, Італії, Ватикані, Бельгії, Нідерландах, Швейцарії, Литві, Естонії, Білорусі, Грузії, Молдові. 1992–96 навчався у Вищому музичному інституті ім. М. Лисенка у Львові, де професор М. Байко розвинула його унікальний голос – контртенор. 1994 вирішальним у творчості Василя Сліпака став виступ на 10-му Міжнародному музичному фестивалі-конкурсі у м. Клермон-Ферран (Франція), де був відзначений Ґран-Прі. Того ж року він співав у Парижі та мав сольний концерт в опері французького м. Віші. Відтоді почалася його світова слава. 1997 був зарахований до складу Паризької опери. У столиці Франції продовжував навчатися в кращих педагогів Європи. У 2000-х – 1-й половині 2010-х років співав на найвідоміших сценах світу та в Україні. 1998 отримав приз «Молода надія» на Міжнародному конкурсі в м. Марманд (Франція); 2011 – фіналіст Міжнародного оперного конкурсу «Armel», здобувши приз «Найкращий чоловічий виступ». Серед оперних партій – Мефістофель («Фауст» Ш. Ґуно; Василь Сліпак вважав її найулюбленішою), Ескамільо, Ральф («Кармен», «Перська красуня» Ж. Бізе), Фіґаро, Дон Жуан, Командор, Мазетто, Зарастро, Оратор посвячених, Принц Пріст, Дон Альфонсо («Весілля Фіґаро», «Дон Жуан», «Чарівна флейта», «Так чинять усі» В.-А. Моцарта), Рамфіс, Спарафучільо, Банко, Джованні да Прочіда, Філіп II, король Іспанії («Аїда», «Ріґолетто», «Макбет», «Сицилійська вечірня», «Дон Карлос» Дж. Верді), Борис («Борис Годунов» М. Мусоргського), Ігор («Князь Ігор» О. Бородіна), Грьомін, Рене, король Провансу («Євгеній Онєгін», «Іоланта» П. Чайковського), Ліндорф, Дапертутто, Коппеліус, Міракль («Казки Гоффманна» Ж. Оффенбаха), Коллен, Марсель («Богема» Дж. Пуччіні), Базиліо («Севільський цирульник» Дж. Россіні), Граф Родольфо («Сомнамбула» В. Белліні), Демон (однойменна опера А. Рубінштейна), Смерть, Гучномовець («Імператор Атлантиди» В. Ульманна), Священик, Борсук, Браконьєр («Пригоди лукавої Лисички» Л. Яначека). Василь Сліпак активно підтримав Революцію гідності. У Парижі очолив волонтерський рух і координував акції на підтримку України. Для потреб Євромайдану збирав гроші, організовував благодійні концерти. У Парижі 12 січня 2014 провів мітинг солідарності на підтримку майданівців, 5 березня 2014 – маніфестацію проти агресії РФ. 25 травня 2014 у Ліонській опері (Франція) в «Аїді» вийшов на сцену з прапором України. У цьому ж році разом із відомими європейськими оперними співаками створив асоціацію «Opera friends for children / Оперні виконавці – дітям», а для допомоги українським захисникам – благодійну організацію «Українське братство / Fraternité Ukrainienne». 10 червня 2016 організував Міжнародний марш «Stop Putin War in Ukraine!», в якому взяли участь представники близько 30-ти країн світу. Уперше поїхав на фронт у травні 2015. Більше місяця воював у с-щі Піски Ясинуватського р-ну, брав участь у боях за м. Авдіївка (нині обидва – Покровського р-ну Донецької обл.) у складі 1-ї окремої штурмової роти 7-го окремого батальйону Добровольчого українського корпусу «Правий сектор». Отримав поранення. Згодом знову приїжджав на Донбас. 18 червня 2016 втретє прибув на фронт, планував залишитися там на півроку. Загинув у бою від кулі снайпера, прикриваючи побратимів з кулемета. Того ж дня започатковано Міжнародну некомерційну благочинну організацію «Фундація Василя Сліпака» задля підтримки культурних ініціатив, об’єднаних ідеєю трансформації українського суспільства згідно з європейськими ідеалами.

2016 на будівлі Львівської школи № 46 (навчався у ній 1981–91) встановлено меморіальну дошку; 2018 на його могилі – пам’ятник; 2019 поблизу смт Луганське – пам’ятний хрест (2022 його тричі нищили російські окупанти) із зображенням Василя Сліпака. 29, 30 червня та 1 липня 2017 під гаслом «Тихі дні любові і музика миру» у Львові відбувся Міжнародний музичний марафон його пам’яті. 15–20 грудня 2017 у Львівській обласній філармонії пройшов 1-й Міжнародний конкурс молодих вокалістів імені В. Сліпака. Його ім’ям названо Велику залу Оперної студії Національної музичної академії України ім. П. Чайковського в Києві (2017), Культурно-інформаційний центр при Посольстві України у Франції (2018), Малу залу Хмельницької обласної філармонії (2019), Українську суботню школу при громаді УГКЦ у м. Сан-Фаліу-да-Ґішулса (Іспанія; 2020), Центр духовного і культурно-мистецького просвітництва при храмі святителя Петра Могили в м. Маріуполь Донецької обл. (2021). На честь Василя Сліпака названо Культурно-мистецький сквер на розі Андріївського узвозу та вулиці Боричів Тік у Києві (2017), сквер на вулиці Дорошенка у Львові (2019; на будинку № 9 відкрито 2020 мурал «Наш Сліпак – вічний міф»), вулиці в Тернополі (2018), м. Калуш Івано-Франківської обл., м. Кам’янець-Подільський Хмельницької обл. (обидві – 2019), Івано-Франківську, Рівному (обидві – 2022). Його образ використали при розписах низки храмів, зокрема у м. Кременець Тернопільської обл. (2017) та на Аскольдовій могилі в Києві (2018). У каплиці св. Володимира й Ольги УГКЦ у м. Інсбрук (Австрія) Василь Сліпак став прототипом ікони св. Володимира (2019), а на іконостасі церкви св. апостолів Петра і Павла в с. Добрівляни Стрийського р-ну Львівської обл. Василя Сліпака зображено в козацькому вбранні (2020). У листопаді 2017 в серії «Героям Слава!» «Укрпоштою» випущено художній маркований конверт, присвячений співакові; у червні 2021 Національним банком України – монету. Про життєвий шлях знято документальні фільми «Моя війна. Два життя Василя Сліпака» (світова прем’єра 14 жовтня 2017), «Міф» (8 лютого 2018; режисер обох – Л. Кантер), «Арія, перервана кулею» (18 грудня 2020; режисер Т. Дородніцина). 2020 львівська журналістка І. Вовк видала книгу спогадів «Василь Сліпак». Особисті речі Василя Сліпака (концертний одяг хорової капели «Дударик», дипломи міжнародних конкурсів, ноти, спорядження із зони антитерористичної операції) представлено окремим експозиційним комплексом у Львівському історичному музеї. Йому присвячено фотовиставки в холі Львівської обласної філармонії (грудень 2016) та у Вільнюському конгрес-холі (вересень 2017), багато концертів, музичних виконань, художніх (портрети, плакети, плакати, екслібриси), літературних (пісні, вірші, поеми) і музичних творів, флешмобів тощо.

О. С. Іщенко

Інформація про статтю