Гордійчук Ігор Володимирович

ГОРДІЙЧУК Ігор Володимирович (12. 11. 1972, с. Залізниця Корецького, нині Рівненського р-ну Рівненської обл.) – військовий діяч. Генерал-майор (від 2016). Герой України (2014). Орден Богдана Хмельницького 3-го (2014) та 2-го (2014) ступенів. Навчався в Омському вищому танковому інженерному училищі (РФ, 1989–91), закінчив танковий факультет Київського інституту сухопутних військ (1994) і факультет підготовки офіцерів оперативно-тактичного рівня Національної академії оборони України в Києві (2002). Після проходження 4-місячних курсів у Канаді склав необхідний мінімум з англійської мови для військовослужбовців за стандартом STANAG 6001 (2008), також удосконалював військові знання в Коледжі сухопутних військ Збройних сил США в м-ку Карлайл (шт. Пенсильванія, 2008–09). У 1994 свою кар’єру в Збройних силах України лейтенант Ігор Гордійчук починав у 161-й окремій механізованій бригаді в м. Ізяслав (нині Шепетівського р-ну Хмельницької обл.) на посаді командира розвідувального взводу механізованої бригади. Потім – командир механізованого взводу, механізованої роти, заступник командира механізованого батальйону. Звання капітана він отримав достроково, а невдовзі став командиром окремого танкового батальйону, танкового лінійного батальйону. 2002 майора Ігоря Гордійчука призначили заступником командира танкового полку. 2003–08 – командир 8-го окремого полку спеціального призначення (2004 передислокований з Ізяслава до Хмельницького). 2009 продовжив службу в Головному управлінні розвідки Міністерства оборони України. Від травня до грудня 2010 був у службовому відрядженні у складі міжнародного контингенту в Афганістані. 2011–13 – перший заступник начальника Академії сухопутних військ імені гетьмана П. Сагайдачного у Львові. Відтоді знову служив у Києві. У квітні 2014 був призначений на посаду начальника центру оперативного керівництва–заступника начальника Головного командного центру Збройних сил України. Від травня – у зоні бойових дій на Сході України, де у складі оперативної групи спочатку здійснював переважно розвідувально-інформаційну діяльність. Наприкінці липня – на початку серпня сформував групу добровольців для проведення диверсійно-розвідувальної роботи в тилу противника. Група складалася із 3-х взводів – «Луганськ», «Харків» та «Крим» – і формально знаходилася у складі 42-го батальйону територіальної оборони, але по факту була підпорядкована командуванню штабу антитерористичної операції. Особисто керував групою розвідників-добровольців, що захопила 12 серпня курган Савур-могила. Після 12-ти діб оборони цієї висоти Ігор Гордійчук віддав наказ про відступ. Група ночами пройшла ворожими тилами близько 60 км та приєдналася до українських військ під с. Многопілля Амвросіївського (нині Донецького) р-ну. 29 серпня бійці полковника Ігоря Гордійчука разом із рештою оточених українських сил пішли на прорив, під час якого він отримав осколкове поранення. Того ж дня його (у непритомному стані) та ще кількох українських воїнів захопили в полон російські десантники. Полонених забрали, а його залишили, заборонивши надавати допомогу. Однак він вижив. Через 2 дні після поранення при виході з Іловайського котла Ігоря Гордійчука доправили в Дніпропетровську лікарню імені І. Мечникова (нині Дніпро), потім рятували в Київському військовому та Львівському шпиталях. Два місяці він боровся за життя, переніс кілька операцій, однак не міг рухатися, був частково паралізований. Від початку лютого 2015 перебував на реабілітації у Військово-медичному центрі Збройних сил США імені В. Ріда. У цей час був призначений начальником Київського військового ліцею імені Івана Богуна (безпосередньо до виконання посадових обов’язків приступив 26 квітня 2016).

В. С. Муха

Інформація про статтю