Palens Dzhek

ПАЛЕНС Джек (при народженні — Палагнюк Володимир; 18. 02. 1919, м-ко Латімер Майнс, шт. Пенсильванія, США — 10. 11. 2006, Монтесіто, шт. Каліфорнія, США) — актор. Народився в родині українських еміґрантів Івана Палагнюка (родом із с. Іване-Золоте, нині Чортківського р-ну Тернопільської обл.) та Ганни Грам’як (зі Львова). Деякий час, як і батько, працював на шахті. У 1930-х рр. став професійним боксером. Виступав під псевдонімом Джек Браццо. Під час одного з двобоїв отримав удар у горло, що призвело до довічної хрипоти голосу. На початку 2-ї світової війни — у Військово-повітряних силах США. Під час навчального польоту його бомбардувальник «B-24» загорівся. Врятувавшись на парашуті, Володимир Палагнюк отримав опіки обличчя. Після лікування та кількох пластичних операцій брав участь у воєнних діях, за що отримав нагороди. 1944 демобілізувався з армії. Вивчав журналістику у Стенфордському університеті. Деякий час був репортером у г. «The San Francisco Chronicle» та на радіо. Згодом став актором, змінивши своє ім’я на Джек Паленс. Виступав на Бродвеї в Нью-Йорку, згодом у Голлівуді (шт. Каліфорнія). Через хрипкий голос та шрами на обличчі став ідеальним виконавцем негативних ролей — насамперед у трилері «Раптовий страх» (1952) та вестерні «Шейн» (1953), де зіграв холоднокровного стрільця. Його ролі в цих картинах номінували на премію «Оскар». Активно фільмуючись протягом 4-х десятиліть, 1989 Джек Паленс пережив нове піднесення кар’єри завдяки участі в проектах, зокрема «Бетмен» і «Танґо і Кеш». 1992 став лауреатом премії «Оскар» за найкращу чоловічу роль другого плану та володарем премії «Золотий глобус» за фільм «Міські піжони». Виступав на телевізійних програмах, зокрема 1957 отримав премію «Еммі». Йому встановлено зірку на Алеї Слави у Голлівуді. Як «ковбой номер один» потрапив до списку Національної слави Америки. 1996 видав збірку поезій «The Forest of Love» («Ліс любові») з власними ілюстраціями. Відомий і як маляр, малював зазвичай пейзажі, на звороті яких писав власні поезії, навіяні малярською роботою. 1964 під час відкриття пам’ятника Т. Шевченку у Вашинґтоні цитував його твори англійською мовою. Мав плани зі створення фільму про І. Мазепу. Він двічі побував в Україні, привозив допомогу, переслав вітання кінофестивалю «Молодість» (1996). У 2002 став засновником та головою фундації «Тризуб», що об’єднує переважно американців українського походження, які працюють в кіноіндустрії Голлівуду. Був головним диктором у фільмі «Між Гітлером і Сталіним: Україна у Другій світовій війні» (2003), створеному Українсько-канадським дослідно-документаційним центром (Торонто). У квітні 2004 під час тижня «Російських ночей» у Лос-Анджелесі Джек Паленс відмовився від звання народного артиста Росії, заявивши: «Я — українець, а не росіянин, тож даруйте, я просто трохи не у своїй тарілці. Буде краще, якщо я і мої друзі просто звідси підемо». У свої пізні роки Пеланс також став учасником кампанії з поширення інформації про рак після того, як його син Коді, який знявся разом із батьком у фільмі «Міські піжони», помер від злоякісної меланоми. 2007 його вдова заснувала стипендію імені Джека Паленса при Гейзтонському відділі Університету Пен-Стейт.

Література

J. R. Pauser. Actor’s Television Credit’s, 1950—1972. Metuchen, 1973; A. Gregorovich. Jack Palance Hosts Ripley’s Believe It or Not. // A Ukrainian Review: Forum. Cкрентон, 1983. Ч. 56; Саповський І. Джек Паланс відмовився від російської нагороди // День. 2004. №103; Obituary: Jack Palance // BBC News. 2006, 11 Novembre; Підгора-Гвяздовський Я. Про нас у Голлівуді // Українська культура. 2013. № 9—10.

В. М. Войтенко

Article information