Hryshchenko Oleksa

ГРИЩЕНКО Олекса (Олексій Васильович; 21. 03(02. 04). 1883, м. Кролевець, нині Сумської обл. – 29. 01. 1977, м. Ванс, Франція) – живописець, мистецтвознавець, есеїст. Навчався в Університеті святого Володимира у Києві (1906–08), закінчив Московський університет (1912). Мистецьку освіту здобув у приватних школах і малярських майстернях С. Світославського (Київ, 1905–06) і К. Юона (Москва, 1909–10). Приєднався до модерного мистецького руху. Познайомився з колекціонерами С. Щукіним і О. Морозовим. Здійснив творчі подорожі до Франції (1911, познайомився з А. Лоте, О. Архипенком, захопився кубізмом), Італії (1913–14). У 1908–18 мешкав у Москві. Від 1913 брав участь у виставках мистецьких угруповань «Бубновий валет», «Союз молоді», «Нове товариство художників», «Московський салон». Талант Олекси Грищенка як художника і мистецтвознавця, що розкрився у московський період творчості, позначений великою культурою колоризму, зв’язками з російськими модерними угрупованнями і знайомством у колекції С. Щукіна з творами Ван Ґога, П. Ґоґена, О. Ренуара. Особливо шанував творчість П. Сезанна, від якого перейняв мистецтво структурування форм, плям, кольору, методи конструювання площини. Олекса Грищенко захоплювався творчістю П. Пікассо, Ж. Брака, А. Матісса, проникся ідеями кубізму і фовізму. Вплив аналітики та синтезу П. Сезанна, кубістів відчутний у картинах московського і стамбульсько-грецького періодів. Характер такого живопису Олекса Грищенко продемонстрував у творах «Натюрморт з агавою» (1915–18, Національний художній музей), «Червоний глечик» (1917, Владивостоцька картинна галерея, РФ), «Міст на річці Москва» (1918, Державна Третьяковська галерея у Москві). Московську спадщину художника (бл. 500 картин, рукописи) розграбовано 1917–19. Разом з іншими речниками нового художнього мислення (брати В. і Д. Бурлюки, О. Шевченко, О. Купрін, К. Малевич, М. Ларіонов, В. Татлін, О. Архипенко) обстоював засади модерного мистецтва. Зарекомендував себе як глибокий знавець візантійського та давньоруського іконописного малярства; був експертом з цих питань у колекціонерів С. Морозова, І. Остроухова; вів опис реставрації ікон у Кремлі, керував розчищенням ікони Вишгородської Богоматері. Іконопис, фрески італійських примітивів, вивчення ренесансного мистецтва в Італії збагатили колористичну концепцію Олекси Грищенка. Спогади художника «Роки бурі і натиску» (Нью-Йорк, 1967) присвячені життю й творчості періоду 1908–18. Персональні виставки – у Москві (1919), Афінах (1921, 1923), Парижі (1922–30, 1933, 1936, 1945, 1947, 1950, 1957, 1962), Мадриді (1934), Барселоні (1935–36), Стокгольмі, Ґетеборзі, Львові (усі – 1937), Ліможі (1943–44), Труа (1944), Касабланці (1947), Страсбурзі (1952–53, 1955), Нью-Йорку (1958), Торонто (1960). Викладав у Мистецькій школі І. Машкова і Народному університеті. 1917 разом із В. Татліним і К. Малевичем утворив ліве крило Тимчасової ради Спілки художників-живописців Москви, від листопада того ж року – член Комісії охорони історичних пам’яток; одночасно – професор Державних майстерень живопису, скульптури і архітектури. Репрезентована Олексою Грищенком у Москві теорія й практика «цвітодинамосу» виявилася у зображеннях вуличних сцен, пейзажах, архітектурних мотивах. На еміграції у Стамбулі (1918–20, створив сотні акварелей), Греції (1920), Парижі (від 1921), у м. Кань (Прованс, від 1927). Багато мандрував (Іспанія, Португалія, Скандинавія, США – відвідав 4 рази між 1958 і 1967). Кубізм, фовізм, візантійські і давньоруські ікони, мозаїки, фрески давніх візантійських храмів, орієнтальна мініатюра позначилися на стилі робіт, виконаних художником у Стамбулі та його околицях, а також у Греції та на Криті (400 акварелей і гуашей, 10 олійних творів, 140 рисунків). Із формально-технічного боку стамбульсько-грецький цикл тяжіє до кубізованої, подекуди абстрактної передачі кольорів, форм і ліній («Церква Кахріє-Джамі», 1919; «Св. Софія», «Турок у кав’ярні», «Грецька церква», усі – 1920; «Стамбульський хлопець», 1921). Кубістично-фовістське захоплення відображено у портретах («Турецька жінка», 1920; «Художник», 1932). Митець використовував декоративні площини, наголошував на динамічній формі, почасти геометрично спрощеній, побудованій на засадах кубізму. Пов’язавши власну творчість із мистецьким життям Парижа, Олекса Грищенко від 1921 експонував роботи у його провідних галереях, був постійним учасником «Осінніх салонів». Розширилося коло французьких друзів – художники, колекціонери, критики (А. Левінсон, Р. Жан, Л. Воксель, П. Ґійом, Ф. Леже та ін.). Майстер мариністичних пейзажів, натюрмортів. Виявив хист у зображенні морських істот, квітів і фігур. Під впливом паризької школи його творча концепція зазнала змін, трансформуючись у різновид французького колоризму, спорідненого з експресіонізмом. Малював корпусно, впевненим пастозним мазком, поєднуючи динамічні площини з площинами, де поверхня фарби вигладжена, стишена. Олекса Грищенко продовжував активно використовувати колір у світлі модерних засад «цвітодинамосу», поєднуючи його з паризьким колоритом. У традиціях паризької школи у 1930–70-х рр. створив сотні полотен, частину з яких, згідно із його заповітом Фундацією Олекси Грищенка (створена 1963 заходами й під опікою митця в Українському інституті Америки у Нью-Йорку) 2005 передано до Національного художнього музею. У 1930-і рр. співпрацював з Асоціацією незалежних українських мистців, учасник її виставок у Львові (1932, 1934, 1936). В СРСР Олексу Грищенка оголосили «націоналістичним художником», його роботи у Львові були знищені як буржуазно-націоналістичні. У творчості художника виділяють два періоди: московсько-стамбульський (характеризувався «геометризацією», тяжінням до кубізму) і паризький (позначений розвитком постімпресіоністських традицій «паризької школи» – експресивна колористика, оптимізм світобачення). У повоєнні роки став учасником багатьох українських виставок, організованих Об’єднанням мистців українців в Америці. Ініціював дослідження давньоруського іконопису. Автор низки мистецтвознавчих праць. Роботи художника зберігаються у Національному музеї сучасного мистецтва у Парижі, Королівських музеях у Копенгаґені та Брюсселі, Музеї сучасного мистецтва в Мадриді, Монреальському музеї, Національному музеї у Львові.

Праці

О связях русской живописи с Византией и Западом. Москва, 1913; Как у нас преподают живопись и что под ней надо разуметь // Вопр. живописи. 1915. Вып. 2; Русская икона как искусство живописи // Там само. 1916. Вып. 3; О влиянии немецкой культуры и искусства на русских художников // Вопр. искусства. 1917. Вып. 5; Кризис искусства и современная живопись. Москва, 1917; Deux ans ? Constantinople. Paris, 1927; L’Ukraine de mes jours bleus. Paris, 1957; Україна моїх блакитних днів. Париж, 1958; Мої роки в Царгороді. Мюнхен, 1961; Мої зустрічі і розмови з французькими митцями. Нью-Йорк, 1962; англ. перекл. – 1968.

Твори

«Місток» (1918), «Дерева», «Рибний базар. Севілья» (обидва – 1920-і рр.), «Червоний будинок. Стамбул», «Кав’ярня у Стамбулі», «Танок дервіша», «Гриби» (усі – 1920), «Туркеня в чадрі» (1922), «Митець», «Гора Іда» (обидва – 1923), «Коібра. Португалія» (1924), «Білий замок» (1925), «Корсика» (1928), «Мис Мартен» (1929), «Парусне судно. Тулон» (1932), «Північне море», «Іспанський танець» (обидва – 1934), «Барки. Іспанія» (1939), «Мадам А. Г.», «Жінка у блакитному» (обидва – 1944), «Повернення шаланди» (1946), «Буря над Ербалунґом» (1954), «Тайм-сквер» (1958), «Копиці сіна. Піренеї», «Веселка в небі» (обидва – 1959), «Британський пейзаж» (1960), «Венеція» (1962), «Дерево Юди» (1963).

Література

Ковжун П. Грищенко. Л., 1934; Каталог виставки О. Грищенка. Л., 1937–38; R. Jean. Alexis Gritchenko, sa vie, son oeuvre. Paris, 1948; R. Charmet et al. Alexis Gritchenko. Paris, 1964; Оленська-Петришин А. О. Грищенко у приватних колекціях // Укр. світ. Париж, 1973, 27 трав.; Gritchenko – O. Hryshchenko. 1883–1977. New York, 1983; Гординський С. О. Грищенко. Нью-Йорк, 1983; Сусак В. Голгофа художника // Всесвіт. 1990. № 12; Попович В. Олекса Грищенко (1883–1977) // Образотворче мист-во. 2004. № 4; Федорук О. Олекса Грищенко в Україні // Там само; Повернення спадщини Грищенка // Образотворче мист-во. 2006. № 1.

О. К. Федорук

Article information