Find us on Facebook
БУРЛЮК Давид Давидович (09(21). 06. 1882, х. Семиротівщина Лебединського пов. Харківської губ., нині знято з обліку – 15. 01. 1967, Нью-Йорк) – живописець, поет, літературний і художній критик, видавець. Навчався у Казанському (Росія, 1898–99) і Одеському (1899–1901, 1910–11) художніх училищах, Мюнхенській академії мистецтв у В. фон Діца і приватній художній школі А. Ажбе (1902–03), а також у Парижі в Ф. Кормона (1904). Під час навчання захопився неоімпресіонізмом. За пропаганду футуризму був відрахований із Московського училища живопису, скульптури та архітектури, де навчався 1911–14. У 1907–11 – організатор авангардистських мистецьких угруповань і виставок «Стефанос» (Москва), «Ланка» (Київ), «Вінок-Стефанос» (Санкт-Петербург), «Салон Іздебського» (Одеса), «Спілка молоді» (Риґа, Санкт-Петербург), «Гілея» (Херсон). Давид Бурлюк – один із визначних представників мистецького авангарду, «батько» російського футуризму, засновник першої групи кубофутуристів («будетлян») «Гілея». Співавтор поетичних збірок «Садок судей» (Санкт-Петербург, 1910; 1913), «Пощечина общественному вкусу» (1912; спільно з В. Маяковським, В. Кручених, В. Хлєбниковим), «Дохлая Луна», «Требник Троих» (обидві – 1913; усі – Москва), «Рыкающий Парнас» (Санкт-Петербург), «Молоко кобылицы» (Москва; обидві – 1914). Його вважали своїм учителем В. Маяковський і В. Каменський. Скандально-епатажний характер виступів футуристів він пояснював «класовою ненавистю». 1914–15 співпрацював з московською г. «Новь». 1916 в Уфі була організована 1-а персональна виставка картин художника, до якої він випустив «Пояснения к картинам Давида Бурлюка, находящимся на выставке». Восени 1917 брав участь у створенні літературної кав’ярні «Піттореск» і «Кав’ярні поетів». У березні 1918 разом з В. Маяковським (сценарист) знявся у фільмі «Не для грошей народжений», друкувався в «Газете футуристов». Під впливом подій 1914–17 написав символістські картини «Середньовіччя, що ожило», «Купальниці» (1915), «Татари» (1916; застосував прийом накладання двох кутів зору), «Страта російської Марії-Антуанетти» (1917). У 1918–20 мандрував містами Уралу, Сибіру й Далекого Сходу. 1919 в Кургані вийшла перша його збірка поезій «Лысеющий хвост», що вирізнялася поєднанням запозичень із символістської поезії з пародіюванням її мотивів, принциповою антиестетичністю образів, шоковими зізнаннями, епатажною декларативністю, урбаністичною тематикою, графічним оформленням текстів. 1920–22 перебував у Японії, де написав близько 450 картин, зокрема «Бурлюк провіщає своїм друзям поглинення Йокогами розбурханими хвилями» і «Рибалки Тихого океану». Належав до групи японських футуристів, випустив поетичну збірку з власними ілюстраціями «Восхождение на Фудзи-сан» (Йокогама, 1921). Від 1922 – у США. У Нью-Йорку видав кілька збірок поезії і прози до 20-річчя футуризму: «Маруся-сан» (1925), «Морская повесть», «По Тихому океану» (обидві – 1927), «Новеллы» (1929); теоретичну працю «Энтелехизм: Теория. Критика. Стихи. Картины» (1930). Уклав довідник «Русские художники в Америке» (1928). У кожній із цих книг мозаїчно переплітаються поезії, рисунки, теоретичні статті, спогади. Серед живописних творів – фантастичні полотна «Очі» (1920), «Демони» (1925), «Прихід механічної людини» (1927), «Ентелехизм» (1929). Видавав ж. «Color and Rhyme» (1930–60). Брав участь у великих виставках сучасного мистецтва у США, Європі, Австралії; відбулося близько 30-ти персональних виставок. Картини Давида Бурлюка придбали найвідоміші музеї США, зокрема Метрополітен, Вітні, Бруклінський музей, Музей сучасного мистецтва. У 1920-х рр. співпрацював з художніми музеями Львова, Києва, Харкова, друкував мистецькі дописи в ж. «Нова генерація» (Харків). 1965 приїздив до Криму. Серед творів української тематики – «Запорожці в поході» (1912), «Святослав» (1915), «Козак Мамай» (1916). У 1998 в Києві відбулася виставка творів живописця з українських зібрань. 1997 у ж. «Всесвіт» опублікована в українському перекладі повість Давида Бурлюка «Ошіма». 2021 урочище, розташоване на місці колишнього х. Семиротівщина, названо урочищем Бурлюка. Меморіальні дошки встановлено в Одесі та на приміщенні Сумської гімназії.
Праці
Голос импрессиониста в защиту живописи. К., 1908; Галдящие «бенуа» и новое русское национальное искусство. С.-Петербург, 1913; От лаборатории к улице: эволюция футуризма // Творчество. Чита, 1920. № 2; Вл. Маяковский // Там само. № 11; Стихи и биография: К 25-летию художественно-литературной деятельности. Нью-Йорк, 1924; Толстой. Горький: Поэмы. Нью-Йорк, 1929; Рерих. Нью-Йорк, 1930; 1/2 века. Нью-Йорк, 1932; Три главы из книги «Маяковский и его современники» // Красная стрела. Нью-Йорк, 1932; укр. перекл. – Зі спогадів футуриста // Хроніка–2000. 1994. № 3/4.
Література
25-летний юбилей Бурлюка // Окно. 1920. № 1; Голлербах Э. Искусство Давида Бурлюка. Нью-Йорк, 1930; Поступальский И. Литературный труд Д. Бурлюка. Нью-Йорк, 1930; Поэзия Давида Бурлюка. Нью-Йорк, 1931; Лившиц Б. Полутораглазый стрелец. Ленинград, 1933; K. Dreier. Burliuk. New York, 1944; I. E. Bowlt. David Burliuk, the Father of Russian Futurism // Canad.-Amer. Slavik Studies. 1986. Vol. 20, № 1/2; Богомолов Н. А. Бурлюк Давид Давидович // Русские писатели 1800–1917: Биогр. слов. Москва, 1989; Бурлюки в Херсоне и в Чернянке: Сб. Хн., 1990; Нога О. Давид Бурлюк і мистецтво всесвітнього авангарду. Л., 1993; Селезнева Т. В. Д. Д. Бурлюк – редактор-издатель: (Период эмиграции: 1920–1967) // Культурное наследие российской эмиграции, 1917–1940. Москва, 1994. Кн. 2; Горбачов Д. Наївність – цинізм цнотливості...: Давид Бурлюк у ролі великої дитини // Хроніка–2000. 1994. № 3/4; Давид Давидович Бурлюк: Зб. ст. та тез. доп. К., 1998; Афанасьев В. А., Барковская О. М. Товарищество южнорусских художников: Биобиблиогр. справоч. О., 2000.
Д. О. Горбачов