Find us on Facebook
ВАЛЬТЕР Антон Карлович (11(24). 12. 1905, Санкт-Петербург – 13. 07. 1965, Харків) – фізик. Доктор фізико-математичних наук (1940), професор (1940), академік АН УРСР (1951). Заслужений діяч науки УРСР (1955). Державна премія України в галузі науки і техніки (1993, посмертно). Закінчив Ленінградський політехнічний інститут (нині Санкт-Петербург, 1926). Ще студентом почав працювати в лабораторії М. Семенова, під керівництвом якого вивчав конфігурації електричних полів, запропонував новий метод їх вимірювання (1923). У 1925–30 у лабораторії Ленінградського фізико-технічного інституту, яку очолював А. Йоффе, досліджував електричні і механічні властивості діелектриків, створив першу фізичну теорію діелектричних втрат. 1930–65 у Харківському фізико-технічному інституті: 1932–36 – науковий керівник, 1936–44 – вчений секретар, водночас від 1941 – завідувач відділу та від 1944 – заступник директора з наукової роботи. Був професором Харківського механічно-машинобудівного інституту (1932–35), Харківського автомобільно-дорожнього інституту (1935–37), Харківського університету (1937–65; від 1946 – завідувач створеної ним кафедри будови речовини). Основний напрям наукових досліджень – ядерна фізика, техніка ядерно-фізичного експерименту (високі напруги, вакуумна прискорювальна техніка). Показав можливість аномального проникнення електронів з електродів всередину кристала. 1932 разом із К. Синельниковим, О. Лейпунським і Г. Латишевим вперше в СРСР здійснив експеримент зі штучного розщеплення атомного ядра (розщеплення ядра літію з допомогою прискорених протонів). Брав безпосередню участь у створенні унікальних на той час прискорювачів іонів та елементарних часток: електростатичного генератора (ЕСГ) Ван де Ґраафа 3,5 МеВ (1937); прецизійного за енергією ЕСГ у стисненому газі на 4,5 МеВ (1951), що став попередником серії ЕСГ для вирішення наукових задач; у 1960-х рр. – серії лінійних прискорювачів електронів (ЛПЕ), з яких ЛПЕ-2 ГеВ був на той час найпотужнішим у світі. За допомогою створених прискорювачів Антон Вальтер зі співробітниками виконав серію досліджень з ядерної спектроскопії, відкрив близько 20 нових ізомерів, вивчив розсіювання протонів ядрами, поляризацію нуклонів у ядерних реакціях, зокрема в реакціях на легких ядрах. Запропонував програму досліджень з фізики елементарних частинок, яку здійснили на ЛПЕ-2 ГеВ його учні. Створив школу з експериментальної фізики. Написав низку науково-популярних книг з ядерної фізики: «Надвисокі напруги», «Атака атомного ядра» (обидві – Харків, 1933), «Атомное ядро» (1936), «Космические лучи» (1937; обидві – Ленінград).
Праці
Экспериментальное исследование электрических полей // Тр. Ленингр. физ.-тех. ин-та. 1926. Вып. 1 (співавт.); Физика диэлектриков. Ленинград; Москва, 1933 (співавт.); Физика атомного ядра. Ленинград; Москва, 1935; Введение в физику элементарных частиц. Х., 1960; Электростатические ускорители заряженных частиц. Москва, 1963 (співавт.); Ядерная физика: Учеб. К., 1963; 1974; 1978; 1991 (співавт.).
Література
Антон Карлович Вальтер // Атомная энергия. 1985. Т. 59, вып. 6; Академик АН УССР Антон Карлович Вальтер. К 95-летию со дня рождения: Воспоминания близких и соратников. Х., 2000; Ранюк Ю. Лабораторія № 1. Х., 2001.
О. Ф. Нємець, А. М. Довбня