Find us on Facebook
НІЖИНСЬКИЙ Вацлав Хомич (17. 12. 1889, за іншими даними – 28. 02(12. 03). 1890, Київ – 08. 04. 1950, Лондон) – артист балету, хореограф. Із родини танцівників, з дитинства навчався танців (уже у 5-річному віці виконував «Гопак»). Закін. Санкт-Петербурзьке театральне училище (1907; викладачі М. Легат, М. Обухов). Відтоді – соліст балету Маріїнської опери (Санкт-Петербург), де його партнерками були уславлені балерини: А. Павлова, М. Кшесінська, О. Преображенська, Т. Карсавіна. Був першим виконавцем головних партій – Білий раб («Павільйон Арміди» М. Черепніна, 1907), Раб («Єгипетські ночі» А. Аренського), Юнак («Шопеніана» на музику Ф. Шопена; обидва – 1908), Ураган («Талісман» Р. Дріґо, 1909). У 1909–11 брав участь у виставах трупи «Російські сезони» С. Дягілєва у Парижі, 1911–13 був постійним учасником цієї трупи. Вацлав Ніжинський – перший виконавець партій багатьох балетів у постановці хореографа М. Фокіна, зокрема «Карнавал» на музику Р. Шуманна (партія Флористана), «Шехерезада» на музику М. Римського-Корсакова (партія Раба; обидва – 1910), «Петрушка» І. Стравинського (партія Петрушки), «Нарцис» на музику М. Черепніна (партія Нарциса; обидва – 1911), «Дафніс і Хлоя» М. Равеля (партія Дафніса, 1912). Він вражав глядачів експресивністю виконання, технікою танцю, зокрема феноменально високим стрибком («зависав» у повітрі), акторською майстерністю, художньою довершеністю образів героїв, подекуди з еротичним забарвленням. На пропозицію С. Дягілєва поставив балети «Післяполудневий відпочинок фавна» (1912; виконав головну партію), «Ігри» (обидва – на музику К. Дебюссі) та «Весна священна» І. Стравинського (обидва – 1913). Як хореограф Вацлав Ніжинський випередив сучасників, відійшовши від академізму класичного танцю й окреслив шлях розвитку майбутнього хореографічного мистецтва. Його постановки приємно вражали глядачів своєю неординарністю, сміливістю пластичних рішень, а також атональною, зі складною ритмічною структурою музикою І. Стравинського. 1914 організував власну трупу, з якою виступав у Лондоні. 1916 поставив у трупі «Російський балет» С. Дягілєва балет «Тіль Уленшпігель» на музику Р. Штраусса. 1917 залишив сцену. 1919 написав «Journal de Nijinsky» («Щоденник Ніжинського», Париж, 1953; повне видання – Париж, 1979). Останні роки життя провів у лікарні для душевнохворих. 1953 перепохований у Парижі. Вацлаву Ніжинському присвячено балети «Ніжинський, клоун божий» на музику П. Анрі, П. Чайковського (1971, балетмейстер М. Бежар), «Вацлав» на музику Ф. Шопена, Р. Шуманна, М. Римського-Корсакова, Д. Шостаковича (2000, балетмейстер Дж. Ноймайєр); документальний фільм «Спогади про Ніжинського» (1980, реж. Ю. Альдохін).
Література
F. Reiss. Nijinsky ou La grase. La vie de Nijinsky. Paris, 1957; Красовская В. Нижинский. Ленинград, 1974; Соколова Л. Вацлав Ніжинський. Народжений для танцю // Зрослись душею, сплелись корінням: Збірник. К., 2008.
Т. О. Швачко