ЗАБОЛОТНИЙ Данило Кирилович (16(28). 12. 1866, с. Чоботарка, нині Заболотне Тульчинського р-ну Вінницької обл. – 15. 12. 1929, Київ, похований у рідному селі) – лікар-епідеміолог, мікробіолог. Доктор медицини (1908), професор (1898), академік АН СРСР (1929), ВУАН (1922; 1928–29 – президент). Закінчив Новоросійський університет в Одесі (1891), Університет святого Володимира у Києві (1894). Відтоді працював лікарем у Подільській губ., 1895–97 – у Київському військовому шпиталі. 1898 організував у Санкт-Петербурзькому жіночому медичному інституті першу в Росії кафедру бактеріології, очолював її до 1928. Водночас 1919–23 – ректор Одеського медичного інституту, де 1920 заснував першу в світі кафедру епідеміології; 1924–28 – професор Військово-медичної академії в Ленінграді (нині Санкт-Петербург). Засновник (1928) і директор Інституту мікробіології та епідеміології (нині Інститут мікробіології і вірусології імені Данила Заболотного НАНУ, Київ). Співзасновник Міжнародного товариства мікробіологів. Один з основоположників епідеміології в СРСР. Учасник та керівник низки експедицій з вивчення чуми, зокрема в Індію, Аравію, Монголію, Китай. 1918 очолював боротьбу з холерою в Петрограді (нині Санкт-Петербург), 1920 – з висипним тифом. Вивчав збудник чуми, довів, що його носіями є гризуни, а переносниками – блохи, виявив природні вогнища, описав форми захворювання, шляхи передачі бубонної й легеневої форм, розробляв протичумні вакцини й сироватки. Провівши небезпечний дослід на собі (випив живу холерну культуру після попередньої пробної імунізації протягом 28-ми днів), довів ефективність імунізації у боротьбі з холерою, можливість носіння її збудника здоровими людьми. Досліджував також перебіг сифілісу (розробив серологічні реакції для діагностики, описав властивості й місця перебування в організмі збудника), газової гангрени, дифтерії, черевного та висипного тифів, дизентерії, малярії, грипу. 1930 у с. Заболотне створено меморіальний музей Данила Заболотного. НАНУ заснувала премію його імені. Ім’ям вченого названо вулиці у Києві та Одесі.
Праці
Чума. Эпидемиология, патогенез и профилактика. С.-Петербург, 1907; Частная бактериология. С.-Петербург, 1908; Сифилис, его патогенез и этиология. Петроград, 1919; Заразливі хвороби і як від них охоронитись. 2-е вид. О., 1922; Основы эпидемиологии. Т. 1. Москва; Ленинград, 1927; Курс мікробіології. Х., 1932; Избранные труды: В 2 т. К., 1956–57; Вибрані праці. К., 1969.
Література
Дроботько В. Г. Данило Кирилович Заболотний. К., 1958; Білай В. Й. Життя, віддане людям. К., 1966; Московець С. М. Академік Д. К. Заболотний. К., 1966; Даниил Кириллович Заболотный: Библиогр. указ., посвящ. 100-летию со дня рожд. О., 1966; Д. К. Заболотний і сучасна мікробіологія та епідеміологія. К., 1967; Крижанівський Є. М. Тривожна доля: Розповідь про життя Д. К. Заболотного. К., 1971; Білай В. Данило Кирилович Заболотний. К., 1979; Калита В. Т. Данило Заболотний: Біогр. повість. К., 1981; Маркітан Л. Джерела до вивчення життя та наукової діяльності президента ВУАН Д. К. Заболотного // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. К., 2002. Ч. 8–9.
І. Г. Скрипаль