Leontovych Mykola Dmytrovych | ukrainci.top


ISBN: 978-966-02-9999-3 (online)
DOI: 10.37068/b/9789660299993


Leontovych Mykola Dmytrovych


Автор широковідомих хорових обробок народних пісень, зокрема легендарного «Щедрика», який став символом Різдва у всьому світі.

Read more


Encyclopedia article

ЛЕОНТОВИЧ Микола Дмитрович (01(13). 12. 1877, с. Селевинці, нині Монастирок Вінницького р-ну Вінницької обл. – 23. 01. 1921, с. Марківка, нині Гайсинського р-ну Вінницької обл.) – композитор, хоровий диригент, музично-громадський діяч, педагог, фольклорист. Навчався у Шаргородській духовній школі (нині Вінницька обл., 1888–92), Кам’янець-Подільській духовній семінарії (нині Хмельницька обл., 1892–99), відвідував лекції у Придворній співочій капелі в Санкт-Петербурзі (1903–04, склав іспит на звання регента), 1908–13 приватно студіював композицію у Б. Яворського. Працював вчителем співу і диригентом у навчальних закладах Вінниці та Гришино (нині м. Покровськ Донецької обл., 1904–07). У 1903 у Вінниці видав «Другу збірку пісень з Поділля» (перша збірка залишилася неопублікованою). 1908–17 – час пошуків і шліфування стилю Миколи Леонтовича, за дружньої підтримки К. Стеценка. Надзвичайний успіх «Щедрика» в Різдвяних концертах Студентського хору О. Кошиця (1916) зробив його знаменитим. Від 1918 – у Києві: викладав у Музично-драматичному інституті, в учительській семінарії, працював у музичному відділі Міністерства освіти, у Всеукраїнській церковній раді (УАПЦ), брав участь у концертній подорожі Україною Першого національного хору (диригент К. Стеценко, солістка М. Литвиненко-Вольгемут). Громадянська патріотична діяльність поєднувалася з високим творчим піднесенням Миколи Леонтовича. Його художні відкриття у хорових тлумаченнях пісень – в аспектах психологічної лірики («Пряля», «Мала мати одну дочку», «Ой з-за гори кам’яної», «Піють півні»), трагічних колізій («Козака несуть», «Ой з-за гори сніжок летить»), обрядово-ігрових замальовок («Мак», «Гра в зайчика»), танцювально-жартівливих сюжетів («За городом качки крячуть», «Ой устану я в понеділок») – мали тоді і згодом велику популярність в Україні, а в інтерпретації капел О. Кошиця (1919–27) високе визнання європейської та світової критики і публіки. Оригінальні хорові твори 1918–19 рр. – «Легенда» (слова М. Вороного), «Літні тони», «Льодолом» (обидва – слова Г. Чупринки), «Моя пісня» (слова К. Білиловського) засвідчили інтерес композитора до модерної поезії та пошук засобів відтворення її настроєвості й колориту. Серед духовних композицій, представлених аранжуванням традиційних наспівів та окремими піснеспівами до Служби Божої, вирізняють цикли «Молебен благодарственний» і Літургія Іоанна Златоустого (обидва – 1919). Остання довершено втілювала питомі форми духовної лірики сповідальності, її виконання набуло й символічного значення як перша відправа Служби Божої українською мовою (Київ, травень 1919). Від осені того ж року мешкав у м. Тульчин (нині Вінницької обл.), де педагогічна і диригентська діяльність були майже на громадських засадах. Розпочав роботу над фантастичною оперою «Русалчин Великдень», до написання якої спонукав успіх київського шкільного спектаклю з його музикою (хорами) для інсценованої казки Б. Грінченка, сюжет якої покладено в основу опери Миколи Леонтовича. Трагічно загинув, вбитий агентом Гайсинської ВЧК. Опера залишилася незавершеною у вигляді фрагментів першої дії, а більшість творів – у рукописах. Актом солідарного протесту музичного громадянства проти вбивства стало заснування 1921 Комітету пам’яті Миколи Леонтовича, згодом – Всеукраїнського музичного товариства його імені. Воно спромоглося не лише зберегти, але й опублікувати творчі доробки полеглої в той час полисенківської когорти композиторів – М. Леонтовича, Я. Степового, К. Стеценка. Композиторська творчість мала винятково важливе значення для розвитку національної композиторської школи і всього обширу галузей української музики. У 1920-х рр. його ім’ям названо Харківський державний хор, Рівненське хорове товариство Національної всеукраїнської музичної спілки України, школи мистецтв Харкова і Донецька, вулиці в Києві, Фастові, Львові, Івано-Франківську, Коломиї, Вінниці, Тульчині, Запоріжжі та ін. Пам’ятник Миколі Леонтовичу встановлено у Тульчині (1969, скульптор Г. Кальченко). Від 1989 у Києві проводять Всеукраїнський конкурс хорових колективів імені Миколи Леонтовича. Композитор М. Скорик реставрував ескізний матеріал «Русалчиного Великодня» і, використовуючи наявну музику, тематизм, систему лейтмотив, завершив оперу, оркеструвавши її з властивим йому шармом. Прем’єра відбулася в грудні 1977 під назвою «На русалчині луки».

Твори

опера «На Русалчин Великдень» (1919–21, за однойм. казкою Б. Грінченка, незаверш., 1 дія, лібрето Н. Танашевич); оригін. хори; обробки нар. пісень: для мішаного хору без супроводу (понад 90) – «Дударик», «Женчичок-бренчичок», «Зажурились галичанки», «Зашуміла ліщинонька», «Котилася зірка»; для чол. хору (бл. 15) – «А в Києві на ринку», «Гаю, гаю, зелен розмаю», «Гей, нум, браття»; для жін. або дит. хору (бл. 40) – «Добрий вечір, дівчино», «Закувала зозуленька», «Нарвала квіточок»; твори для церк. відправ; окремі духовні твори для хорів різного складу без супроводу.

Література

Дяченко В. М. Д. Леонтович: малюнки з життя. К., 1941; 1950; 1959; 1963; 1985; М. Д. Леонтович: Зб. ст. і мат. К., 1947; Гордійчук М. М. Д. Леонтович. К., 1960; 1972; 1974; 1977; Микола Леонтович: Спогади. Листи. Мат. К., 1982; Кузик В. Товариству ім. Миколи Леонтовича – 75 років. К., 1996; Її ж. Комітет пам’яті М. Леонтовича як феномен доби Українського Відродження 20-х рр. 20 ст. // Муз.-пед. діяльність М. Леонтовича в контексті відродження нац. освіти та культури. Кам’янець-Подільський, 1997; Корній Л., Клименко Е. М. Д. Леонтович і його музична спадщина. Музичний архів М. Д. Леонтовича. К., 1999; Козаренко О. Феномен української національної музичної мови. Л., 2000; Ржевська М. До історії діяльності Музичного товариства ім. Леонтовича // Актуал. проблеми історії, теорії та практики худож. культури. К., 2000; Завальнюк А. Микола Леонтович: Дослідж., док., листи. В., 2002; Його ж. Микола Леонтович. Листи. Документи. Духовні твори. 2-е вид. В., 2007; Іванова Л. Музично-педагогічна спадщина Миколи Леонтовича. М.; В., 2007; Пархоменко Л. Микола Леонтович (з CD – фонозаписом 17 творів Леонтовича). К., 2007; Вітошинський Я. Зустрічі з Миколою Леонтовичем // Муз. культура України у спогадах, мат., листах. К., 2008; Дерев’янко Д. М. Леонтович у вчительській семінарії // Там само; Шеровська-Кравчук І. Микола Леонтович у Тульчинському ліцеї // Там само; Микола Дмитрович Леонтович у спогадах сучасників // Пед. освіта: теорія і практика. 2011. Вип. 9; Хорцева М. Микола Леонтович, співець радощів і смутку // Мист-во та освіта. 2012. № 1; Микола Леонтович – славетний український композитор: Біобібліогр. покажч. В., 2017; Якимчук С. Педагогічно-хорові засади діяльності Миколи Леонтовича // Пед. освіта: теорія і практика: Зб. наук. пр. Кам’янець-Подільський, 2018. Вип. 24; Скицька У. Микола Леонтович // Наші на карті світу. Історії про людей, якими захоплюється світ. Л., 2019; Щербань Д. «Загадка» смерті Леонтовича // Юрид. вісник України. 2020. № 1/2.

Л. О. Пархоменко

Article information


Article information

 Contributed by:

L. O. Parkhomenko

Published online:

 2022

 Copyrights & licensing:

This article distributed under the terms of the Copyright Statement

  Recommended citation:

Leontovych Mykola Dmytrovych. (2022). In M. Zhelezniak, Y. Yatskiv, M. Andreychyn, L. Dubrovina, M. Stepanenko, M. Melnyk, T. Dobko, & O. Ishchenko (Eds), Famous figures by Ukrainian origin in world civilization: online encyclopedia. Kyiv: Institute of Encyclopedic Research, National Academy of Sciences of Ukraine. URL: https://ukrainci.top/en/article-1301

Up