Find us on Facebook
ЛАЗАРЕВ Борис Георгійович (24. 07(06. 08). 1906, с. Миропілля, нині Сумського р-ну Сумської обл. – 20. 03. 2001, Харків) – фізик. Кандидат (1938, без захисту дисертації), доктор (1944) фізико-математичних наук, професор (1944), академік НАНУ (1951). Заслужений діяч науки і техніки УРСР (1966). Сталінська премія (1951), Державна премія УРСР у галузі науки і техніки (1982), премія імені М. Боголюбова НАНУ (1997). Орден «За заслуги» 3-го (1996) та 2-го (1999) ступенів. Закінчив Ленінградський політехнічний інститут (нині Санкт-Петербург, 1930). Працював у Ленінградському (1928–32) та Уральському (м. Свердловськ, нині Єкатеринбург, РФ; 1932–37, від 1938 – завідувач кріогенної лабораторії) фізико-технічних інститутах; від 1937 – у Національному науковому центрі «Харківський фізико-технічний інститут»: 1938–88 – завідувач кріогенної лабораторії, завідувач відділів фізики твердого тіла і конденсатного стану речовини та фізики низьких температур, 1956–75 – заступник директора, 1988–2001 – радник при дирекції; одночасно 1944–53 очолював кафедру фізики Харківського сільськогосподарського інституту. Дослідження у галузях фізики твердого тіла і конденсатного стану речовин, фізики низьких температур, надпровідності, кріогенної та вакуумної техніки. Відкрив ядерний парамагнетизм твердого водню (1936, разом з Л. Шубніковим), ефект Шубнікова–Де Хааза у цинку (1939, разом з Н. Нахімовичем, О. Парфьоновою), детекторні властивості надпровідників (1948, з О. Галкіним), вивчив ефект Де Хааза–ван Альфвена у низці металів (1949–51, з Б. Вєркіним, М. Руденко та ін.), перехід 2 1/2 роду в металах при пружних деформаціях (1963–65). Дослідив низку властивостей надплинного гелію: товщина плівки змочування та швидкість руху (1938); розділення ізотопів гелію, одержання Не3 (1950–63, з Б. Есельсоном та ін.); створив метод одержання високого тиску за будь-яких низьких температур (т. зв. льодова бомба; 1941–44, з Л. Кан-Лазаревою). Вивчав надпровідники під тиском та їхні термодинамічні властивості (1944–48, з Л. Кан-Лазаревою, О. Судовцовим), відкрив та дослідив електронно-топологічні фазові переходи в металах (1963–80, з І. Ліфшицем та ін.). Під керівництвом Бориса Лазарева створено надпровідні матеріали з високими критичними параметрами, надпровідні соленоїди з магнітними полями до 220 кЕ. Вчений розробив кріоконденсаційні (з Є. Боровиком та ін.), кріоадсорбційні (з М. Федоровою) високовакуумні насоси (1951–59). Заснував наукову школу.
Праці
Supraconductivity and the Hall effect // Nature. 1934. Vol. 134, № 3378 (співавт.); Об изменениях сверхпроводящих свойств таллия под давлением // Докл. АН СССР. 1949. Т. 69, № 2 (співавт.); Розвиток досліджень з фізики низьких температур на Україні // УФЖ. 1967. Т. 12, № 1; Роль УФТИ в развитии исследований по физике и технике низких температур // Развитие криогеники на Украине: Сб. науч. тр. К., 1978; Магнитные свойства массивного гидроэкструдированного диспрозия // ФММ. 1990. № 5 (співавт.); Наноструктура сверхпроводящего сплава ниобий-титан // ФНТ. 1998. Т. 24, № 3 (співавт.); К истории криогенной лаборатории УФТИ–ННЦ «ХФТИ» // Там само. 2000. Т. 26; Релаксационные процессы в аморфных пленках моноатомных металлов // Там само. 2001. Т. 27. № 9–10 (співавт.).
Література
Борис Георгійович Лазарєв // Україна. 1955. № 1; Борис Георгиевич Лазарев // ФНТ. 1981. Т. 7, № 8; Березняк П. А. Борис Георгиевич Лазарев. К., 1986; Борис Георгиевич Лазарев: Биобиблиография ученых Украинской ССР. К., 1986; 90-річчя академіка НАНУ Б. Г. Лазарєва // Вісн. НАНУ. 1996. № 9–10.
Ю. М. Ранюк