Lyfar Serzh | ukrainci.top


ISBN: 978-966-02-9999-3 (online)
DOI: 10.37068/b/9789660299993


Lyfar Serzh


Реформатор європейського балетного мистецтва, засновник неокласичного напрямку у світовій хореографії. Головний балетмейстер (1930—44, 1947—58, 1962—63 та 1977), художній керівник балету, провідний соліст (до 1956) і педагог-репетитор однієї з найвеличніших оперних сцен світу – театру «Ґранд-Опера».

Read more


Encyclopedia article

ЛИФАР Серж (Сергій Михайлович; 02(15). 04. 1904, Київ – 15. 12. 1986, м. Лозанна, Швейцарія, похований у містечку Сент-Женев’єв-де-Буа, Франція) – артист балету, балетмейстер, педагог, дослідник хореографічного мистецтва, публіцист, театрально-громадський діяч. Золота медаль Парижа, приз «Золотий балетний черевичок» (Франція; обидві – 1955). Ордени Почесного Легіону (1982), Літератури і мистецтва (1983; обидва – Франція). Почесний президент Національної ради танцю при ЮНЕСКО (від 1976). Навчався в Імператорській Олександрівській гімназії (1913–14), закінчив 8-му гімназію, Консерваторію (клас фортепіано Ф. Блуменфельда; обидва – 1919; усі – Київ). У дитинстві мав гарний голос (альт), співав у хорі Софійського собору. Через травму руки залишив заняття музикою. Вступив до балетної студії Б. Ніжинської при Київській опері (1921), удосконалював танцювальну майстерність у італійського педагога Е. Чекетті (1924). Від 1923 – у Франції. Відтоді до 1929 – соліст трупи «Російський балет» С. Дягілєва, де виконував головні партії в балетах «Аполлон Мусагет», «Петрушка» І. Стравинського, «Блудний син» С. Прокоф’єва. Класичний танцівник академічного стилю, від природи володів високими стрибками й динамічними обертаннями, що якнайкраще виявилося в партії Альберта («Жізель» А. Адана), де Серж Лифар майстерно поєднав романтичні виконавські традиції з експресивністю та ліричністю трактування образу, розвинув і збагатив традиції чоловічого танцю. Від середини 1930-х рр. виступав переважно у власних постановках. Як балетмейстер дебютував у «Російському балеті» С. Дягілєва своєю версією балету-пантоміми «Байка про Лисицю, Півня, Кота та Барана» І. Стравинського (1929). Після його смерті запрошений до театру «Ґранд-Опера» (Париж), як виконавець і постановник дебютував партією Прометея у балеті «Творіння Прометея, або Влада музики і танцю» Л. ван Бетговена (1929). Після прем’єри одержав запрошення очолити балетну трупу цього театру. 1930–44, 1947–58, 1962–63, 1977 – головний балетмейстер, художній керівник балету, провідний соліст (до 1956) і педагог-репетитор «Ґранд-Опера». Реформатор європейського балетного мистецтва, засновник неокласичного напрямку у світовій хореографії, який продовжували його учні М. Бежар та Р. Петі. Оригінальний інтерпретатор класичної спадщини, зокрема балетів «Жізель» А. Адана, «Лебедине озеро», «Спляча красуня» П. Чайковського. Свої сучасні постановки називав «хореодрамами», вимагаючи від танцівників виразної акторської гри, скульптурної точності жесту, емоційної наснаги. Звертався до сюжетів з античної або біблейської міфології, класичної літератури і поезії. Хореографічна мова балетів своєрідна, у них класика органічно поєднана з елементами модерну, відзначалася скульптурно-живописною виразністю, сміливою трансформацією традиційних рухів і поз, інтенсивним розвитком чоловічого і дуетного танцю. Кордебалет акомпанував солістам, часто нагадуючи хор античної трагедії. 1945–47 – художній керівник балетної трупи «Новий балет де Монте-Карло». Як балетмейстер-постановник працював у багатьох країнах світу. У Парижі: від 1947 – засновник і директор Інституту хореогафії при театрі Ґарньє. 1951 відновив Національну академію музики і танцю. Від 1955 викладав курс історії і теорії танцю в Університеті Сорбонни, розробив свою систему підготовки артистів балету. 1958 заснував і очолив Паризький університет танцю (1958). Автор ґрунтовних досліджень світового, європейського та російського балетного театру, зокрема «Le manifeste du choreographe» («Маніфест хореографа», Париж, 1935), у якому закликав до оновлення хореографічних форм і виражальних засобів балету. Створив понад 200 балетів, дивертисментів в операх, хореографічних композицій, відродив найкращі традиції французького балету, його зв’язки з російським балетом. Під його керівництвом балетна трупа «Ґранд-Опера» стала в 1940–50-х рр. однією з найкращих у світі, маючи величезний та різноманітний репертуар. Серед постановок у «Ґранд-Опера» – «На Дніпрі» (1932), «Ромео і Джульєтта» (1955) С. Прокоф’єва, «Ікар» (ритми С. Лифаря, Ж. Сіфера, інструментування А. Онеґґера; виконав однойменну партію), «Післяполудневий відпочинок Фавна» М. Равеля (обидві – 1935), «Сюїта в білому» Е. Лало (1944, відновлена 1977), «Ранкова серенада» Ф. Пуленка (1945), «Ромео і Джульєтта» (1949), «Франческа да Ріміні» (1958) на музику П. Чайковського, «Федра» Ж. Оріка (1950, відновлена 1977), «Жар-Птиця» І. Стравинського (1954), «Дафніс і Хлоя» К. Дебюссі (1958); у трупі «Новий балет де Монте-Карло» – «Шота Руставелі» А. Онеґґера, М. Черепніна (1945), «Пікова дама» на музику П. Чайковського (1960). 12 балетів показано в Москві та Ленінграді (нині Санкт-Петербург) під час гастролей колективу «Ґранд-Опера» (1958, 1969–70) та Національної опери Лотаринґії (м. Нансі, Франція, 1986), а також у Києві балетною трупою оперного театру м. Бордо (Франція, 2002). У 1961 відвідав Київ. На сцені Національної опери України (Київ) поставлено балети «Ромео і Джульєтта» на музику П. Чайковського (2000), «Сюїта в білому» Е. Лало, «Ранкова серенада» Ф. Пуленка (2006). Співпрацював з Т. Карсавіною, Ж. Кокто, І. Стравинським, А. Павловою, П. Пікассо. Ініціював гастролі балетної трупи Київського театру опери та балету імені Т. Шевченка у Парижі та Монте-Карло (1964) та Державного ансамблю танцю УРСР (1965). У 1977 французький монетний двір викарбував пам’ятну медаль на його честь. Від 1994 у Національній опері України відбувається Міжнародний конкурс балету імені Сержа Лифаря (засновник і художній керівник Ю. Станішевський, голова журі – Ю. Григорович), від 1995 у день народження Сержа Лифаря щорічно (крім років, коли проходять конкурси) – міжнародний фестиваль балету «Серж Лифар де ля данс». 2004 його ім’я присвоєно Київській муніципальній українській академії танцю; у Лозанні відкрито пам’ятник митцю (архітектор В. Скульський, скульптори В. і О. Чепелики). 2007 у Києві видано книгу «Спогади Ікара».

Твори

Страдные годы. Моя юность в России. Париж, 1935; Дягилев и с Дягилевым. Париж, 1939; Serge Diaghilev. London, 1940; Carlotta Grisi. Paris, 1941; Giselle. Paris, 1942; Terpsichore dans le cortege des muses. Paris, 1943; Pensees sur la danse. Paris, 1946; Traité de danse academique. Paris, 1949; Auguste Vestris: Le Dieu de la danse. Paris, 1950; Histoire du ballet russe. Paris, 1950; Traité de choreographie. Paris, 1952; Meditations sur la danse. Paris, 1952; La musique par la danse: de Lulli a Prokofiev. Paris, 1955; Les trois gráces du ХХ-e siécle: légende et verite. Paris, 1957; Au service de la danse. Paris, 1958; Ma vie. Paris, 1965; La danse academique et lart choregraphique. Paris, 1965; Histoire du ballet. Paris, 1966.

Література

A. Levinson. Serge Lifar. Destin d’un danseur. Paris, 1934; J. Laurent, J. Sazonova. La vie de la danse. Paris, 1937; Плещеев А. Сергей Лифарь. От старого к новому. Париж, 1938; R. Hofmann. Serge Lifar et son ballet. Paris, 1953; Швачко Т. Другий міжнародний ім. С. Лифаря // Музика. 1997. № 2; Кохан Т. Сергій Лифар: співвідношення професійного й світоглядного // Актуал. пробл. історії, теорії та практики худож. культури. К., 1998. Вип. 2; Калібабчук О. Метр балету ХХ століття // Музика. 2000. № 4–5; Його ж. Лифар – художник // Там само. 2004. № 3; Поліщук Т. Серж Лифар // День. 2005, 5 квіт.; Станішевський Ю. Лифар у нашому сьогоденні // Уряд. кур’єр. 2005, 9 квіт.; Криворучко Л. Книжкова колекція Сержа Лифаря // Музика. 2006. № 4; Станішевський Ю. Серж Лифар повертається // Cпогади Ікара. К., 2007; Його ж. Українець Серж Лифар – зірка світового балету. К., 2009; Балабко О. «Київ, Іринінська, Лифарям…»: Повість за листами митця. Чц., 2011.

Т. О. Швачко

Article information


Article information

 Contributed by:

T. O. Shvachko

Published online:

 2022

 Copyrights & licensing:

This article distributed under the terms of the Copyright Statement

  Recommended citation:

Lyfar Serzh. (2022). In M. Zhelezniak, Y. Yatskiv, M. Andreychyn, L. Dubrovina, M. Stepanenko, M. Melnyk, T. Dobko, & O. Ishchenko (Eds), Famous figures by Ukrainian origin in world civilization: online encyclopedia. Kyiv: Institute of Encyclopedic Research, National Academy of Sciences of Ukraine. URL: https://ukrainci.top/en/article-1298

Up