Find us on Facebook
ДОВЖЕНКО Олександр Петрович (29. 08(10. 09). 1894, с. В’юнище, нині у складі смт Сосниця Корюківського р ну Чернігівської обл. – 25. 11. 1956, Москва) – кінорежисер, сценарист, письменник. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1939), народний артист РРФСР (1950). Закінчив Глухівський учительський інститут (нині Сумська обл., 1914). Викладав у 2-му Житомирському змішаному вищепочатковому училищі. 1917–18 був вояком куреня чорних гайдамаків, які брали участь у штурмі київського заводу «Арсенал» (епізод відтворено в однойменному фільмі). У війську УНР перебував до кінця 1919. Від 1920 Олександр Довженко працював у Києві секретарем губернського відділу міської освіти, комісаром театру імені Т. Шевченка; 1921–22 – у Повноважному представництві УСРР у Варшаві; 1922–23 – секретарем консульського відділу Торгового представництва УСРР у Берліні. Вивчав мистецтво у німецького художника В. Єккеля. 1923 повернувся до Харкова, де до 1926 працював художником-ілюстратором в редакції г. «Вісті ВУЦВК». Його карикатури з’являлися у г. «Селянська правда», альманасі «Плуг», ж. «Всесвіт», «Безвірник» та ін. Входив до Спілки пролетарських письменників «Гарт», потім ВАПЛІТЕ. Від 1925 працював для Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ): створював плакати до фільмів, перекладав українською мовою титри зарубіжних кінострічок. Тоді ж написав сценарій «Вася-реформатор» і 1926 поїхав на Одеську кінофабрику для участі у зйомках однойменного фільму (реж. Ф. Лопатинський; стрічка не збереглася). 1927 вийшов перший повнометражний фільм Олександра Довженка «Сумка дипкур’єра» (Одеса, сценарій М. Заца і Б. Шаранського), у якому зіграв також роль Кочегара (єдиний випадок акторської роботи в його творчій біографії). Попри усталену в кінознавстві думку про учнівській характер стрічки і обмеження суто жанровими завданнями, у ній все ж простежується авторське начало. Наступну стрічку Олександра Довженка «Звенигора» (Одеса, 1928, сценарій М. Йогансена та Ю. Тютюнника) вважають початком власне українського кіно як території, що має свій час і простір, унікальний дискурс кіномови та екранного мовлення. Один із заявлених мотивів – це подолання закляття-прокляття, котре лежить на Україні й українцях. Чимдалі сильніше у наступних фільмах Олександра Довженка цей мотив випрозорюватиметься, аби у х/ф «Щорс» (1939) стати основним. Стрічку «Арсенал» (Одеса, 1929) Олександр Довженко визначив як «синтез 17-го року на всій Україні». Задум полягав у поданні картини радикальної історичної трансформації на початку 20 ст. – і не тільки в Україні. Ймовірно, що поразка Визвольних змагань 1917–21 змінила погляд автора на недавню історію. Проукраїнський рух кваліфікується ним як такий, що обернений у минуле, й відтак ведеться на усілякі міфологічні квазіобрази і надихання. Наступний фільм «Земля» (Київ, 1930) мав складнішу долю. Матеріалом були актуальні події – колективізація. Картина замислювалася «як твір, що провіщав початок нового життя на селі». Фільм знімали без затвердженого сценарію, що викликало велике невдоволення адміністрації. Втім навесні 1930 вийшла брошура-лібрето Олександра Довженка з текстом, поділеним на 11 розділів. Сам сценарій (літературну версію) він написав лише на початку 1950-х рр. (за стилістикою близький до кіноповісті «Зачарована Десна»). Улітку 1930 разом із Ю. Солнцевою та Д. Демуцьким виїхав до Німеччини, Франції, Великої Британії, Чехо-Словаччини з метою вивчення нової звукової техніки. Водночас демонстрував свої фільми, які мали значний і довготривалий успіх. Після повернення в Україну почав роботу над фільмом «Іван» («Українфільм», Київ, 1932) – про будівництво Дніпрогесу. Це була перша робота Олександра Довженка зі звуковою апаратурою. Фільм «Аероград» («Мосфільм» та «Українфільм», 1935) сприйняли добре і публіка, і преса, як також і Й. Сталін, від котрого надійшло замовлення – зробити фільм про «українського Чапаєва». Доволі швидко Олександр Довженко вирішив знімати про комдива Червоної армії М. Щорса, сценарій редагував сам Й. Сталін (зберігся рукопис із його зауваженнями та виправленнями). Робота над картиною «Щорс» (Київська кіностудія, 1939; Сталінська премія 1-го ступеня, 1941) затягнулася на кілька років переважно через те, що від автора вимагали включити до контексту переінакшення, перелицювання недавньої історії, «висвячення» на ролі провідників нових персонажів. 1940 Олександра Довженка обрано депутатом Київської міськради, членом державних комітетів з премій, редколегій видань тощо, згодом призначено художнім керівником Київ. кіностудії худож. фільмів. Тоді Олександр Довженко планував модернізувати роботу кіностудії, зокрема повернути її обличчям до українських реалій, до знімання фільмів українською мовою, водночас вважаючи однією з головних проблем нестачу власне українських кадрів у кіно. 1941–45 працював у армійській фронтовій пресі, написав чимало оповідань («Ніч перед боєм», «Мати», «Перемога»). У той період з’явилася кіноповість «Україна в огні», де війну зображено більш стереоскопічно, з критичного погляду автора на багато аспектів радянського способу життя. Цей твір піддався нищівній критиці з боку Й. Сталіна, а самого автора звинувачено у націоналізмі. Олександра Довженка було знято з посади художнього керівника кіностудії, виведено зі складу державних комітетів і громадських організацій. Однак він отримав можливість завершити д/ф «Перемога на Правобережній Україні та вигнання німецьких загарбників за межі українських радянських земель» (1944, спільно з Ю. Солнцевою, Українська студія хронікально-документальних фільмів). Тоді ж написав сценарій «Повість полум’яних літ». Мав намір повернутися до Києва, чого, однак, не схвалило керівництво ні у Москві, ні в Києві. 1949 на екрани вийшла стрічка «Мічурін» («Мосфільм», спільно з Ю. Солнцевою, Сталінська премія 2-го ступеня), що була схвально оцінена глядачами й критикою. Олександр Довженко працював над сценарієм і зйомками х/ф «Прощавай, Америко!», проте 1951 роботу наказано зупинити і фільм лишився незакінченим (1996 відреставровано архівну версію – змонтовано відзнятий матеріал і коментарі, – яку показано на кінофестивалях та у низці ретроспектив). Крім того, нереалізованим лишився задум сценарію та фільму «Загибель богів» (сценарні начерки опрацював пізніше Є. Гуцало, екранізував 1988 А. Дончик). 1952 Олександр Довженко розпочав роботу над сценарієм «Поема про море» як 1-ї частини епічної трилогії про долю українського села і власне України; 2-у і 3-ю частини мали складати відповідно п’єса «Потомки запорожців» і «Повість полум’яних літ». Ще один задум – кіноповість «Зачарована Десна» (опублікована 1956 у ж. «Дніпро», № 3) про народження душі художника. Ще у 1930-і рр. Олександр Довженко займався педагогічною діяльністю, зокрема створив режисерську майстерню (лабораторію) при Київській кіностудії, акторську школу, викладав у Київському кіноінституті. Від 1949 викладав у ВДІКу на кафедрі кінодраматургії, а від 1955 керував курсом режисури, для якого відібрав близько 30-ти вступників, серед них – Л. Шепітько, Г. Шенгелая, О. Іоселіані, Дж. Фірсова, Р. Сергієнко, М. Вінграновський. 1956 на «Мосфільмі» Олександр Довженко розпочав підготовку до зйомок х/ф «Поема про море» (Ленінська премія та 1-а премія Вкф у Києві 1959 за сценарій посмертно), який завершила 1958 Ю. Солнцева. Крім того, вона ж реалізувала його сценарії «Повість полум’яних літ» (1960), «Зачарована Десна» (1964), «Незабутнє» (за мотивами повісті «Україна в огні», 1968), зняла фільм про творчість Олександра Довженка «Золоті ворота» (1969), відновила х/ф «Щорс» (1964, перемонтаж), «Земля» (1971), «Арсенал» (1972), «Звенигора» (1973), «Ягідка кохання» (1975; усі – «Мосфільм»). 1957 його ім’ям названо Київську кіностудію художніх фільмів, де 1958 відкрито музей, присвячений Олександру Довженку. 1964 встановлено його погруддя (скульптор Л. Козуб, архітектор П. Орлов). 1960 засновано Сосницький літературно-меморіальний музей О. Довженка, 1994 – Національний центр О. Довженка. 1994 встановлено Державну премію України імені О. Довженка. 1958 х/ф «Земля» названо серед 12-ти кращих фільмів усіх часів і народів (опитування критиків у рамках Всесвітньої виставки у Брюсселі). Відбулися ретроспективи фільмів Олександра Довженка за кордоном.
Твори
Твори: У 3 т. К., 1958–60; Твори: У 5 т. К., 1964–66; 1983–85; Собрание сочинений: В 4 т. Москва. 1966–69; Господи, пошли мені сили: Кіноповісті, оповідання, щоденник. Х., 1994; Вибрані твори. К., 2004.
Література
Бажан М. Довженко. К., 1930; Олександр Довженко: Зб. спогадів і ст. про митця. К., 1959; Барабаш Ю. Я. Чисте золото правди. Деякі питання естетики і поетики О. Довженка. К., 1962; Грищенко О. С. З берегів зачарованої Десни: спогади про О. П. Довженка. К., 1964; Плачинда С. Олександр Довженко. К., 1964; Бодик Л. О. Джерела великого кіно: спогади про О. П. Довженка. К., 1965; Куценко М. Сторінки життя і творчості О. П. Довженка. К., 1975; Довженко і світ: Творчість О. Довженка в контексті світ. культури. К., 1984; Олександр Довженко: Літопис життя. Фільми. Малюнки. Задуми. К., 1994; Гребньова В. Катарсис. Олександр Довженко і тоталітаризм. Кр., 1997; Мащенко С. Т. Філософські обрії Олександра Довженка. Чг., 2004; Довженко і кіно ХХ століття. К., 2005; Марочко В. І. Зачарований Десною: істор. портрет О. Довженка. К., 2006; Тримбач С. Олександр Довженко: Загибель богів (Ідентифікація автора в національному часо-просторі). В., 2007; Безручко О. В. Невідомий Довженко. К., 2008; Його ж. Олександр Довженко: розсекречені документи спецслужб. К., 2008; Олександр Довженко вчора і сьогодні: образ дисидента / Упоряд. Є. Сверстюк. 2-е вид. Лц., 2008; Безручко О. В. Архівна спадщина Олександра Довженка. К., 2012; Панасенко Т. М. Олександр Довженко. Х., 2012.
С. В. Тримбач