ЗЕЛІНСЬКИЙ Микола Дмитрович (25. 01(06. 02). 1861, м. Тирасполь Херсонської губ., нині Молдова – 31. 07. 1953, Москва) – хімік-органік. Академік АН СРСР (1929). Ленінська премія (1934). Сталінська премія (1942, 1946, 1948). Герой Соціалістичної Праці (1945). Закінчив Новоросійський університет (Одеса, 1884). У наступному році був відряджений у Німеччину, де працював у Ляйпцизі в Й. Вісліценуса та в Ґеттінґені у В. Меєра. 1889 захистив магістерську, 1891 – докторську дисертації та був зарахований приват-доцентом Новоросійського університету, де викладав курс загальної хімії. 1893–1953 з перервою (1911 звільнився з групою вчених на знак протесту проти реакційної політики міністра народної освіти) – професор Московського університету. 1911–17 – завідувач кафедри Петроградського політехнічного інституту (нині Санкт-Петербург) та директор Центральної лабораторії Міністерства фінансів. 1935 брав участь в організації Інституту органічної хімії АН СРСР (від 1953 названо його іменем), в якому очолював низку лабораторій. Дослідження у галузі хімії тиофену, стереохімії органічних двоосновних кислот, електропровідності у неводних розчинах, хімії амінокислот та хімії вуглеводнів і органічного каталізу. Був першим хіміком, який вивчав Чорне море. 1895–97 вперше синтезував низку циклопентанових і циклогексанових вуглеводнів, що стали еталонами для вивчення хімічного складу нафтових фракцій. 1911 брав участь у створенні вугільного протигазу. 1934 відкрив реакцію гідрогенолізу циклопентанових вуглеводнів з перетворенням їх в алкани при наявності платинованого вугілля і надлишку водню (реакція Зелінського). Один із організаторів Всесоюзного хімічного товариства імені Д. Менделєєва. Серед представників наукової школи Миколи Зелінського – О. Баландін, С. Казанський, С. Намьоткін, О. Несмєянов, В. Челінцев, М. Шуйкін, М. Шилов, М. Плате.
Праці
Избранные труды. Т. 1–2. Москва; Ленинград, 1941; Собрание трудов. Т. 1–4. Москва, 1954–60.
Література
Чумаков Ю. І. Знаменитий радянський хімік (До 100-річчя з дня народження академіка М. Зелінського) // Наука і життя. 1961. № 2.
В. Я. Чирва