Find us on Facebook
КОМАР Антон Пантелеймонович (17(30). 01. 1904, с. Березна Сквирського пов. Київської губ., нині Білоцерківського р-ну Київської обл. – 14. 03. 1985, Ленінград, нині Санкт-Петербург) – фахівець у галузі фізики металів і сплавів, ядерної фізики та фізики прискорювачів, фізичної електроніки, видатний організатор науки. Кандидат (1935, без захисту дисертації), доктор (1943) фізико-математичних наук, професор (1943), академік АН УРСР (1948). Сталінська премія (1951). З 16-ти років почав трудове життя, був робітником, сторожем, препаратором у фізичному кабінеті Білоцерківського механічного технікуму (нині Київської обл.), здобув професії оптика, майстра з точних оптичних приладів. Закінчив Київський політехнічний інститут (1930). Працював 1932–48 в Уральському фізично-технічному інституті (м. Свердловськ, нині Єкатеринбург, РФ), де пройшов шлях від інженера до завідувача лабораторії фазових перетворень; водночас 1937–47 – засновник і завідувач кафедри рентґеноструктурного аналізу та рентґенівської лабораторії Уральського університету; 1948–50 – заступник директора Фізичного інституту АН СРСР (Москва); 1950–57 – директор, 1957–63 – завідувач лабораторії рентґенівських і гамма-променів, 1963–71 – завідувач лабораторії фізики високих енергій, від 1976 – старший науковий співробітник-консультант Ленінградського фізико-технічного інституту; водночас 1951–69 – завідувач кафедри експериментальної ядерної фізики Ленінградського політехнічного інституту. Виконав великий цикл робіт з металофізики, фазового та структурного аналізу, фазових переходів. Керував створенням промислових рентґенівських лабораторій на низці уральських підприємств, зокрема «Уралмаші», «Уралхіммаші», турбомоторному заводі. Розпочаті ним дослідження процесів атомного упорядкування сплавів згодом стали основою створення важливих електроконтактних матеріалів. Розробив метод рентґеноспектрального аналізу складу різних руд при їх збагаченні, способи зміцнення сталей і сплавів, що знайшли застосування при удосконаленні танкової броні та бронебійних снарядів. Зробив вагомий внесок у розвиток ядерної фізики та фізики високих енергій: був ініціатором створення першого в СРСР бетатрона в Свердловську (1946); спільно з В. Векслером брав участь у розробленні електронних прискорювачів, зокрема синхротрона на 250 МеВ; результати Антона Комара (1950–60) стали важливими для розуміння механізму фотоядерних реакцій; розробив програму досліджень на Гатчинському протонному синхроциклотроні на 1 ГеВ. Відіграв важливу роль у створенні Інституту ядерної фізики АН СРСР (Ленінград). Написав низку видатних праць у галузі фізичної електроніки та фізики поверхонь, зокрема методів електронної, а також польової електронної і високороздільної іонної мікроскопії. Створив перший у СРСР іонний мікроскоп-проектор, розробив новий спосіб виготовлення польових електронних емітерів. Запропонував хвилеводну модель проходження електричного струму крізь молекули та комплекси молекул і атомів. Березнянській середній школі присвоєно його ім’я.
Праці
Ферромагнитные свойства сплавов и дальний порядок атомов // Изв. АН СССР. Сер. физ. 1947. Т. 11, № 5; Опыты с ионным проектором // Докл. АН СССР. 1954. Т. 96, № 5 (співавт.); Новый метод изготовления автоэлектронных эмиттеров // Радиотехника и электроника. 1960. Т. 5. № 8 (співавт.); Изотермический гамма-калориметр // Журн. тех. физики. 1961. Т. 31, вып. 1 (співавт.); Молекулы и комплексы молекул и атомов как волноводы электронных волн // Там само. Вып. 2 (співавт.); Микрорельеф и форма острий электронного проектора после электрического вакуумного пробоя // Докл. АН СССР. 1964. Т. 158, № 4 (співавт.); Измерение полной энергии пучков тормозного излучения от электронных ускорителей. Ленинград, 1972 (співавт.).
Література
Сюткин Н. Н. Полевая эмиссионная (автоэмиссионная) микроскопия на Урале // Автоионная и автоэлектронная микроскопия и спектроскопия. История, достижения, современное состояние, перспективы. Москва, 2003; Пушин В. Г. Становление и развитие исследований структурных и фазовых превращений в Институте // Физика металлов на Урале. История Института физики металлов в лицах. Екатеринбург, 2012.
А. Г. Наумовець